Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

А тепер треба було зосередитися на сьогоднішній справі. Кілька тижнів тому на вокзалі Будапешта Алайош украв в однієї неуважної юної пари, яка зупинилася біля каси купити квитки, футляр зі скрипкою. Точніше, в момент крадіжки він не знав, що саме там, у футлярі. Просто йому сподобалася незвична форма футляра і привабили золоті застібки. Коли він показав свою здобич батькові, той лише зареготав. Сказав, що музичні інструменти – це не їхня спеціалізація, що продати цю старезну скрипку точно не вийде, а застібки майже напевно – не золоті, а підроблені.

– Якби ти вкрав цю скрипку в якогось аристократа, я би ще повірив, що вона має цінність. Але у двох одягнутих абияк студентів, як ти їх описуєш, точно немає грошей на антикварні скрипки, – сказав батько, і було складно з ним не погодитись.

Алайош і сам дивувався, що молодята, за котрими він почав стежити ще завчасу, дійшли до вокзалу пішки, а не їхали бодай фіакром, якщо вже не мали власного екіпажу. Та щось йому підказувало, що скрипка ця – не проста. І так воно й виявилося. Через деякий час після крадіжки Алайош, який був єдиним у банді, хто читав газети, хоча батько і критикував його за дурне тринькання грошей на папір, побачив оголошення про те, що спеціальна комісія дорого скуповує старі скрипки.

Спершу він хотів сам віднести скрипку на огляд експертів, але батько відмовив його, сказавши, що там може бути поліція, тож коли впізнають злодія з чужою скрипкою, то просто заберуть інструмент, а невдаху посадять. Алайош погодився з батьком і придумав інший план.

Вони підкинули скрипку бабусі, котра жила по сусідству з дівчиною, що в неї був закоханий Алайош. Хлопець часто чекав на свою дівчину під її вікнами, тож устиг добре вивчити звички бабусі. Вона жила сама, мала непоганий будинок, але мало грошей, тож, якщо підкинути їй скрипку і газету з оголошенням, старенька точно понесе інструмент за вказаною адресою. А якщо скрипку в неї куплять, то гроші можна буде вкрасти.

Батько був скептично налаштований щодо Алайошевого плану, проте дозволив хлопцеві спробувати сили в першій цілковито самостійній справі. Наразі все відбувалося за планом. Скрипку підкинули. Бабуся пішла з нею на засідання комісії, а повернулася додому без інструмента. Тож залишалося сьогодні вночі непомітно пробратися до її будинку і знайти гроші. А якщо знайти не вийде – то налякати стару і змусити віддати виторг.

З цим Алайош точно упорається. Він іще раз уважно оглянув себе, перевірив, чи в кишені є ніж, розім’яв руки і вийшов у ніч, не підозрюючи, що у бабусиному будинку на нього чекатиме засідка поліції.

На допиті Алайош триматиметься героєм і стверджуватиме, що заліз у будинок випадково, переплутавши його з домом своєї дівчини, котру збирався відвідати вночі таємно від батьків. Божитиметься, що ні про яку скрипку нічого не знає.

Барон Естергазі, який був присутній на допиті, звелить поліцейським скласти протокол і відпустити Алайоша Дібері. За юним злочинцем теж буде встановлено стеження.

Через кілька днів це стеження приведе поліцію в кубло банди під керівництвом Алайошевого батька. Та для розслідування справи зі скрипкою це нічого не дасть.

Від моменту, коли Сіссі побувала на читанні п’єси Йогана Лібені, минуло вже кілька місяців, але ретельне стеження за всіма, хто відвідував цю кнайпу, наразі не дало жодних результатів.

Точніше, результати були. Якби поліція Будапешта захотіла посадити за вільнодумство Дюлу Андраші, то доказів проти нього за цей час було назбирано чимало. Також поліції стало відомо багато цікавого про однодумців Андраші, прихильників незалежної Угорщини. Та наразі було ще рано хапати їх і садити до в’язниці. Спершу потрібно було вистежити Йогана Лібені й Іду Ференці.

Сіссі читала ранкові газети, поки Катерина її зачісувала. Вони все ще жили у Будапешті, хоча розуміли, що час повертатися до Відня. Про це вже не раз нагадував у своїх листах Франц Йозеф, який хоч і боявся необережною фразою порушити крихку психологічну рівновагу своєї дружини, досі шокованої смертю маленької Софі, проте поступово все наполегливіше домагався її повернення та виконання обов’язків: дружини, матері, імператриці…

– Слухай, а ти не пригадуєш, як називалася п’єса, яку ми слухали тоді з Андраші? П’єса, що її написав Лібені? – спитала раптом Сіссі.

– Не пригадую. Щось таке сентиментальне, – відповіла Катерина.

– Так. Мені теж не сподобалося. Здається, там була назва «Троянди любові», – сказала Сіссі. – Бо дивися: сьогодні в театрі відбудеться прем’єра п’єси з такою назвою. Може, підемо?