Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

– Такі назви мають, напевно, сотні п’єс. Але можемо піти, чому ні? – погодилася Катерина.

Вона любила театр.

– Назва банальна – це правда, – погодилася Сіссі. – Та хапаймося навіть за найтоншу ниточку, бо хоча ми вже й усе знаємо про наших злочинців, але зловити їх ніяк не виходить. Повідом барона Естергазі, що ми туди підемо. Нехай поліція буде напоготові. Тут пишуть, що автор виступить перед прем’єрою.

Дві дами середніх статків: одна – брюнетка в капелюшку з вуаллю, а друга – блондинка, теж у капелюшку, проте без вуалі, – зайшли до приміщення драматичного театру Будапешта. То не був найкращий театр угорської столиці, й дами навіть середніх статків, як‑от описані вище, сюди заходили рідко. Переважно театр наповнювала чоловіча публіка, яка під час вистави обирала серед акторок супутниць для веселого вечора. П’єси, які тут ставили, були невибагливі – зазвичай мелодрами чи комедії. «Троянди любові» належали до першої категорії.

Сіссі та Катерина сиділи в ложі, обмахувалися віялами і напружено чекали на початок вистави. На завтра вони вже мали квитки до Відня. Якщо сьогодні їм не пощастить, то розслідування на цьому й завершиться. Безславно та безрезультатно.

Й ось завіса піднялась, і на сцену вийшов Йоган Лібені. Сіссі та Катерина полегшено зітхнули. Сіссі озирнулась і подала знак баронові Естергазі, який сидів разом із ними в ложі. Через кілька хвилин усі входи та виходи до глядацького залу перекрили поліцейські у формі. На сцену теж вибігло кілька поліцейських, котрі схопили Лібені. Коли охоронці закону рушили поміж рядами, уважно вдивляючись в обличчя присутніх, зі свого місця в залі піднявся барон Естергазі й показав на особу жіночої статі, котра сиділа в партері, в одному з перших рядів. Туди відразу ж побігла зграйка поліцейських і вивела попід руки жінку з яскраво-рудим волоссям і в зеленій сукні.

– Іда! – вигукнула Катерина, яка стежила за сценою через бінокль.

– Знаєш, якби не твоє припущення про любовну історію, пов’язану з Ідою, ми би ніколи не довідалися правди, – сказала Сіссі імператорові Францу Йозефові.

– Моє припущення? – здивувався цісар. – Але ж я не брав участи у вашому розслідуванні.

– Так. Але коли в Мілані мені підкинули записку про «червону жінку», ти сказав, що тут може бути якась любовна історія, – нагадала йому Сіссі.

– Ну, я просто так сказав, – зашарівся цісар.

– А це виявилося розгадкою. Мене постійно муляло те, що Лібені не втік із місця злочину. Не міг же він і справді бути таким придурком.

– Та міг. Придурків насправді більше, ніж ми собі думаємо. Проте він виявився лицарем. Зачекав на місці злочину, поки переодягнута Іда розпустить коси, в кущах натягне спідницю і вибіжить із парку, а потому добровільно здався поліції. Дивно, як я не зрозумів, що на мене напала переодягнута жінка, – зітхнув Франц Йозеф.

– Та це якраз і не дивно. Ти не очікував нападу, та і тривало все лише кілька секунд. До того ж Іда дуже вправно перевтілювалась у чоловічий образ. Навіть батько Лібені жодного разу не засумнівався в тому, що «угорський друг» його сина може виявитися подругою, – відповіла Сіссі. – А от як Іда змогла підкупити начальника тюрми?

– Його допитували, та він мовчить, – відповів Франц Йозеф. – Я думаю, що то міг бути і не підкуп. Адже начальником тюрми був угорець. Хтозна, може, він теж із тих патріотів. Будемо сподіватися, що зізнається.

– А це щось змінить для нього? – спитала Сіссі.

– Не думаю, – знизав плечима Франц Йозеф. – Це – зрада цісаря. Чи за гроші, чи через змову – не важливо. Його стратять.

– Головне – простежити, щоби повішання не замінили розстрілом, який закінчиться так, як перша страта Лібені, – засміялася Сіссі.

– Це точно, – і собі засміявся Франц Йозеф. – Хоч бери і став начальником тюрми прибиральника, котрий прийшов до Ґрюне з підозрами.

– До речі, непогана ідея. Я би так і зробила.

– Дякую за пораду. Начальник в’язниці з нього ледве чи вийде, але треба подумати про посаду, на якій він зможе приносити якнайбільше користі. Я зроблю необхідні розпорядження. Та мені ще не все зрозуміло в цьому вашому розслідуванні, – сказав цісар.

– І ти мене хочеш про це спитати? – усміхнулася Сіссі.

– Ну, не поліцію ж, – усміхнувся їй у відповідь Франц Йозеф. – Якби ти вже не була моєю дружиною, я би після цього випадку звільнив Штадлера і зробив би тебе шефинею віденської поліції. Так-от, я не дуже розумію цю історію зі скрипкою. Навіщо Іда фон Ференці підкинула отруєну скрипку саме тобі? Не може ж бути, що вона і справді хотіла вбити маленьку Софі?