Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

– А сам автор буде? – зацікавилася Сіссі.

– Так, він коротко розкаже про твір на початку.

– Дуже цікаво, – Катерина та Сіссі перезирнулися.

– Ну що, вип’ємо за вдалий вечір? – підняв келих Андраші.

– Із задоволенням. За вас, графе! – сказала Сіссі.

– За вас! – галантно усміхнувся їй Андраші.

Вони ковтнули вина.

У кнайпі стало тихо.

– Увага. Зараз почнеться, – сказав Андраші.

На сцену вийшов юнак і вклонився присутнім. Катерина та Сіссі знову перезирнулися. Це був Йоган Лібені.

Наступного ранку після вистави за п’єсою Лібені всі угорські газети надрукували оголошення про те, що приватна фірма у Будапешті дорого скуповує старовинні скрипки. Було вказано адресу, й усіх власників таких скрипок закликали принести їх на комісію.

Уже того самого ранку комісія у складі трьох осіб і справді засідала впродовж зазначених годин за поданою в оголошенні адресою. Комісія складалася з літнього поважного пана в пенсне, яким був барон Естергазі, брат доктора Естергазі, а також двох худорлявих дам у зелених сукнях. Уже в перші години роботи до фахівців вишикувалася черга. Їм показували старі та зношені скрипки в пошарпаних футлярах.

Переважну більшість цих інструментів комісія повертала після швидкого огляду. А на деяких скрипках грала одна з худорлявих дам у зеленій сукні. Під час гри вона не знімала рукавичок із дуже тонкого шовку. Напевно, вони трохи заважали їй грати, тому звук виходив не дуже чистим. Хай там як, але жодної зі запропонованих скрипок вимоглива комісія того дня так і не придбала.

Трійка експертів засідала кілька тижнів, і деякі скрипки все-таки було придбано за дуже високими цінами. Це привабило до комісії ще більшу кількість охочих вигідно продати свої інструменти.

Проте потрібної експертам скрипки так ніхто і не ніс. Аж раптом одного ранку, коли Сіссі та Катерина вже почали втрачати надію і заговорили про те, що час відмовитися від пошуків скрипки, до них зайшла старенька бабуся.

Виглядала вона так, наче колись, у молодості, знала кращі, ніж зараз, часи: її одяг був вишуканий і дорогий, але дуже зношений. На руках жіночка мала рукавички, теж із тоненької шкіри, та протерті майже до дір. Бабуся була худорлява і покашлювала у сніжно-білу хустинку. Неозброєним оком було видно, що вона нездужає на сухоти.

Бабуся мовчки простягнула скрипку. Щойно глянувши на футляр, Сіссі зблідла. Цього разу їй навіть не треба було грати на скрипці, щоби зрозуміти, що їхні напружені та недешеві пошуки нарешті дали результат.

Бабусю заарештували і довго допитували. Проте знала вона небагато. Скрипку підкинули в її помешкання разом із листом, у якому було вказано адресу фірми містера Естергазі та ціну, за яку варто продати інструмент. Ані підпису, ні подальших інструкцій у листі не було.

Після тривалої наради вирішили відпустити бабусю, але встановити за нею стеження.

Алайош Дібері старанно готувався до виходу. Сьогодні він нарешті покаже всім – а насамперед своєму зарозумілому татові – чого насправді вартий. У свої вісімнадцять Алайош уже був відомий поліції Будапешта і двічі відсидів за крадіжки. Щоправда, у банді, ватажком якої був його батько, хлопця й надалі вважали зеленим і недосвідченим. Його думкою ніколи не цікавилися, ухвалюючи важливі рішення, а іноді навіть сміялися з нього, як ось і тепер, у цій справі зі скрипкою. Та він їм іще покаже. Ця справа принесе їм найбільший куш за останні роки. І вже ніхто не сумніватиметься, що батько Алайоша потроху стає застарим як для ватажка банди, а майбутнє – за Алайошем, який кардинально змінить їхнє життя.

Насамперед він заборонить членам банди вживати алкоголь. Хіба що в невеликих кількостях і зрідка. Досі Алайош був єдиним у банді, хто не брав участи в пияцьких оргіях, які відбувалися майже щовечора, а особливо після вдалих операцій. Він постійно повторював, що пияцтво рано чи пізно доведе їх до біди, проте його ніхто не слухав. Пиячити – це була традиція, і всі її підтримували. Та саме ця традиція заважала їм думати про майбутнє, відволікала, робила легковажними і схильними невиправдано ризикувати.

Друге, що збирався змінити Алайош Дібері, коли стане ватажком бандитів, – це стиль і характер їхньої діяльності. Досі вони грабували помешкання і влаштовували хаотичні та випадкові напади: то на поодиноких перехожих, то на подорожніх, то на п’яних відвідувачів кнайп. Прибутки це приносило невеликі, а ризик був чималий. Ось і він у свої вісімнадцять уже двічі відсидів у тюрмі. А ще жодного злочину не здійснив самостійно. Просто стояв на варті, поки інші крали, тож і поліція ловила його першим. Діяти так далі було безглуздо. Поліція знала всіх членів банди і легко могла вистежити кожного. Треба було переходити до дій менш ризикованих, але зате продуманих і дуже прибуткових. Як саме це мало би виглядати, Алайош іще не знав, але він був переконаний, що незабаром чіткий план у нього з’явиться.