Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

У тому номері віденські дами прожили кілька тижнів. Вони рідко спускалися на сніданки, обіди чи вечері до готельного ресторану: переважно снідали в номері, а обідали чи вечеряли – поза готелем. Майже щовечора вони надовго кудись виходили. Іноді вдягалися як для світських вечірок, часом – скромно, мовби звичайні жінки, а не дами з найвищого світу. А іноді з їхнього номера виходили двоє симпатичних молодих студентів із вусами й у капелюхах. Студенти розмовляли між собою дуже високими голосами і мали надзвичайно ніжну білу шкіру. Ті студенти виходили з номера віденських дам удень або ввечері, проте ніколи вранці – о порі, коли студенти зазвичай ходять на навчання. Мабуть, у їхньому студентському житті навчання було не головним, а набагато важливіше місце займала участь у різних студентських вечірках.

Катерина та Сіссі – а то були, як не важко здогадатися, вони – вирішили, що розслідування у Будапешті найкраще провести саме так. Переодягаючись то чоловіками, то жінками, вони поступово проникали в різні середовища, в яких, на думку доктора Естергазі (а він знав у Будапешті всіх і кожного), могли би довідатися щось про зникнення Іди фон Ференці та про таємниче завершення справи Йогана Лібені. Діяти традиційними методами поліцейського розслідування тут було би марно. Навіть якби поліція і змогла викликати на допит усіх, щодо кого виникали підозри, то ледве чи хоч хтось зізнався б у своїй причетності до справи.

Доказів не було жодних, самі лише припущення. А до справи, як виглядало, мали стосунок люди дуже високого походження. Тож поліція заледве чи змогла би просунутися далеко.

– Графе Андраші, дозвольте познайомити вас із баронесою фон Ляйден, – сказав барон фон Естергазі, брат доктора фон Естергазі, підводячи високу брюнетку до Дюли Андраші, чорноволосого красеня зі засмаглим обличчям.

– Дуже приємно, баронесо, – елегантно вклонився Андраші. – Що привело вас до Будапешта?

– Я вирішила, що вивчити угорську як слід зможу лишень у мовному середовищі, – усміхнулася однією з найзвабливіших своїх усмішок Сіссі, яка сьогодні, з нагоди знайомства з графом, зробилася брюнеткою, а на її голові був модний капелюшок із вуаллю.

Вона говорила з графом угорською зі сильним австрійським акцентом.

– Угорську? Ви маєте угорських родичів? – здивувався Андраші.

– Ні. Але я не хочу бути такою зверхньою, як решта австрійців, які приїздять сюди і вважають, що з ними всі повинні говорити німецькою, – відповіла Сіссі й знову чарівно усміхнулась.

– А ви збираєтеся жити в Угорщині? – спитав граф.

– Я придбала невеличкий маєток неподалік від Будапешта. І тепер збираюся проводити тут бодай частину року. Мене захоплюють місцеві природа, кухня, культура. Я найняла собі угорських кухаря, вчителя танців, вчительку мови й учителя історії.

– Історії? – ще більше здивувався Андраші.

Ця незвичайна австрійка подобалася йому наївністю, безпосередністю, а ще вона мала чудову усмішку. До того ж раніше він не зустрічав австрійських баронес, які би цікавились угорською історією.

– Так, – усміхнулася йому Сіссі. – У моїй родині часто згадували про вашу горду націю, яка постійно бунтує проти Австрії. Мій дядько брав участь у придушенні повстання 1848 року і дуже цим пишається. Та мені це ніколи не подобалось. І, щоби мати в суперечці з ним сильні аргументи, я вирішила вивчити угорську історію.

– Це дуже незвично, – здивування графа дедалі зростало, а разом із подивом зростала і зацікавленість цією дивною жінкою.

– Ви ж теж брали участь у тому повстанні, правда, графе? – спитала Сіссі.

– Так, – кивнув Андраші.

– І навіть змушені були потому кілька років прожити у вигнанні? – продовжила вона, виявляючи неабияку обізнаність.

– Я був радий, що мене не стратили, як зробили з багатьма моїми побратимами, – відповів граф.

– То було жахливо! – обурено промовила Сіссі. – Я не розумію, як мають почуватись імператриця-мати і сам імператор після такої жахливої зради. Імператор постійно твердить, що угорська корона має бути рівноправною з австрійською, що Угорщина має бути побратимом, а не васалом Австрії, – та, коли доходить до справи, про ці обіцянки всі забувають.

– Та ви справжня угорська патріотка! – засміявся Андраші. – Ще не зустрічав таких австрійських баронес. Потанцюємо?

– Залюбки. Я страшенно люблю угорські танці. Вони такі динамічні та живі! Не те що нудні австрійські вальси, під час яких легше заснути, ніж спітніти.