Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

– Уявіть собі, що ви скоїли страшний злочин і збираєтеся накласти на себе руки. Й ось у вас є остання нагода покаятися, розповісти всю правду про те, що насправді ви не хотіли, що так склалися обставини, що усвідомлюєте, наскільки важка ваша провина. Невже ви обмежитеся кількома плутаними фразами, з яких нічого не зрозуміло? – спитав Естергазі.

– Не знаю, – знизав плечима Ґрюне. – Не бував у такій ситуації. Та мені здається, що самогубці рідко думають логічно. Інакше вони би не робили того, що чинять.

– Я зараз не про самогубство, – продовжував Естергазі. – Ми не знаємо, чи справді Іда Ференці наклала на себе руки.

– Але ж вона пише про це, – здивувався Ґрюне.

– Пише. Та ми не знаємо, чи вона справді зробила те, про що пише, – наполягав Естергазі.

– Логічно. З жінками ніколи не знаєш, – усміхнувся Ґрюне.

Та, відчувши на собі суворі погляди Катерини та Сіссі, виправився:

– Ой, вибачте. Ляпнув, не подумавши.

– Мене теж дивує, що Іда написала цю записку, – сказала Катерина. – Виглядає, наче вона зізналась у тому, що причетна до вбивства, правда?

– Правильно, – кивнув Естергазі.

– Та якби вона не написала цього, її би ніхто не запідозрив, – продовжила Катерина. – То навіщо вона зізналася?

– Можливо, справді через докори сумління, – припустив Ґрюне.

– Якось нелогічно: спершу вона місяцями спостерігає за тим, як Сіссі грає на отруєній скрипці, а обоє її дітей вдихають отруйні випари, а потому, коли Софі помирає, її раптом охоплюють докори сумління, – сказала Катерина.

– Можливо, вона раніше не знала, що скрипка отруєна, а тепер довідалася? – припустив Ґрюне.

– Якщо вона не знала, то в чому її провина і навіщо вбивати себе? – сказала Сіссі.

– Можливо, вона була причетна до того, що скрипка потрапила до Сіссі. А коли довідалася, що скрипку було отруєно, її замучило сумління, – сказав Ґрюне без упевнености в голосі.

– Або цю записку писала не Іда, – сказав Естергазі. – На жіночий почерк це аж ніяк не схоже.

– Це дуже дивно, – замислено сказала Сіссі, – проте я не знаю, як виглядає почерк Іди. А вона ж була моєю вчителькою угорської.

– Справді? А як так вийшло? – зацікавився Ґрюне.

– Просто ми вирішили, що спочатку вчитимемося розмовляти і читати. А потім уже – писати, – сказала Сіссі.

– Дивна методика. Не чув про таку, – сказав Ґрюне.

– Чому дивна? – заперечила Катерина. – Діти ж саме так і опановують мову. Спершу вчаться говорити, потому – читати, й тільки тоді – писати.

– Діти – так, а от про дорослих не чув, – сказав Ґрюне.

– Ну, це зараз не так важливо, – зупинив педагогічну дискусію доктор Естергазі. – Якщо я правильно розумію головне, то ніхто не знає почерку Іди Ференці?

– Ніхто, – підтвердив од імені усіх присутніх Ґрюне.

– І ніхто не бачив Іди від моменту смерті маленької Софі? – запитав Естергазі.

– Навіть раніше. Вона попросилася відвідати батьків за кілька днів до трагедії, – сказала Сіссі. – Й опісля не з’являлась.

– А коли принесли записку? – спитав Естергазі.

– Кілька днів тому. Тоді я відразу послала по вас до Будапешта, – сказала Сіссі. – Просто все це якось не складається докупи. Якщо Іда в усьому цьому замішана і знала, що скрипка отруєна, то логічно, що вона втекла і забрала зі собою всі докази. Та навіщо тоді ця записка про самогубство? Ще й через кілька місяців після всього?

– Якби вона справді вирішила скоїти самогубство, то нікуди би не тікала, – сказав Ґрюне. – Їй досить було б облизати скрипку – і ми знайшли би її тіло ще у Будапешті. Або вона могла би викрасти скрипку, а тоді спокійнісінько повернутися від батьків і ні в чому не зізнаватися. Я просто не розумію, навіщо було спершу тікати, а потому писати записку. Її ж до цього зізнання ніхто ні в чому не підозрював.

– Не зовсім так, – сказав доктор Естергазі. – У нас із Її величністю виникли певні підозри. Та вони були пов’язані зі замахом на цісаря, бо це було ще до смерті маленької Софі.

– Добре, проте Іда ж не знала про ваші підозри? – запитав Ґрюне.

– Можливо, не знала, а можливо, ця записка – спроба змусити нас думати, що Іда мертва, а насправді вона готується завершити свою справу, – продовжував розмірковувати вголос доктор Естергазі.

– Що ви маєте на увазі? – не зрозумів Ґрюне.

– Убивство цісаря, – відповів лікар. – Думаю, нікого не треба переконувати в тому, що маленька Софі випадково стала жертвою цієї змови, – якщо вона, звичайно, померла від отрути, а не від застуди. А справжньою метою змовників продовжує залишатися цісар.