Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

– Добре, – погодилася Доротея.

– Коли ми довідалися, що Крістіан помер, у нас почалася паніка, – почала розповідь Рут. – Тож зібрали екстрену нараду. Треба було вирішувати, що робити з концертом.

– Як що? Скасувати! – перервала її Доротея.

– Тобі легко казати. А нам довелося би повертати гроші за квитки.

– Ну, так воно і буває зазвичай.

– А ми не могли цього зробити, – зітхнула Рут.

– Чому?

– Бо ті гроші ми заплатили за оренду залу. Винайняти Оперний театр у Львові – не дуже просто і страшенно дорого. В угоді вони прописують, що в разі скасування концерту орендної плати не повертають.

– Як таке можливо? – не повірила Доротея.

– Там усе можливо. Ти просто не уявляєш, що то за країна, – сказала Рут.

– Навіть у такому екстраординарному випадку? – далі не йняла віри Доротея.

– Байдуже, з якої причини, – сказала Рут. – Театр належить державі, у його дирекції та працівників мізерні зарплати. Оренда – це, фактично, їхній єдиний спосіб заробити. Тож вони нізащо не поступляться. А охочих винайняти Оперу все одно не бракує.

– Ти хочеш сказати, що той концерт був фінансово провальним? Ніколи не повірю, – засумнівалася Доротея.

– І я би ніколи не повірила, якби сама його не організовувала, – сказала Рут. – Ти не уявляєш, як це все складно робити там. Ми змогли провести той фестиваль винятково завдяки бізнесовим зв’язкам мого чоловіка та його друзів. Я буквально вмовляла їх усіх пожертвувати приватні кошти на фестиваль. Мені обіцяли, та через те, що всі обіцянки були неофіційні, заплатили не всі. Так ми опинились у фінансовій ямі. Квитки довелося продавати значно дорожче, ніж ми планували, і продали ми їх значно менше, ніж потрібно було, щоби бодай вийти на нуль.

– І що ви вирішили? – в голосі Доротеї продовжувала бриніти недовіра.

– Ситуація була патова, – зітхнула Рут. – Ми не знали, що робити. Я запропонувала не скасовувати концерту, а просто попросити тебе принести скрипку, показати її залу, а зіграти на іншому інструменті. Ну, і з іншим виконавцем, само собою.

– І чому так не зробили? – спитала Доротея.

– Головний спонсор фестивалю був проти, – відповіла Рут. – Він заявив, що дасть гроші тільки під скрипку Моцарта. А якби він не заплатив, нам довелося би покривати борги і за всі попередні чотири концерти. А це було вже геть неможливо. Тоді один із волонтерів – той, котрий зустрічав вас із Крістіаном на летовищі, – сказав, що випадково запам’ятав код, із допомогою якого ти зачиняла сейф.

– От сволота! – вихопилось у Доротеї.

– Ніколи не знаєш, хто затешеться поміж волонтерів, – відповіла Рут. – Цей виявився колишнім ведмежатником і запропонував відчинити готельний номер і сейф. За доволі помірну плату.

– Помірну плату? – від обурення Доротеї перехопило подих.

– Ну, він не просто так пішов у волонтери, – сказала Рут. – Він дуже любить класичну музику і щиро вболівав, аби концерт усе ж таки відбувся.

– І ти погодилася? – Доротея дивилася на колишню подругу нажахано.

– А що мені залишалося? – Рут знизала плечима. – Я вклала стільки зусиль у цей фестиваль. А якби довелося повертати гроші за квитки, то ми з чоловіком би збанкрутували. Зрештою, нічого поганого ж не сталося. Концерт відбувся, скрипка на місці. Ну, якщо не брати до уваги Крістіанової смерти. Але до цього ми ніяк не причетні.

– А якби той твій ведмежатник дорогою викрав скрипку? Ти про це не думала? – від хвилювання Доротеї стало млосно, вона розстебнула верхній ґудзик на блузці.

– Думала. Ми не самого його послали. Я постійно була поруч. Та і не викрав би він. Кому би він її продав? Його б упіймали і знову посадили би. Навіщо йому це? – у голосі Рут не було впевнености, радше приреченість.

– Ну, не знаю. Все, що ти розповідаєш, виглядає сценами з якогось третьосортного детективу, – Доротея нервово помішувала каву в горнятку.

– Знаю, – сказала Рут. – Але хто міг подумати, що таке станеться з Крістіаном?

– Не приплітай сюди хоча би Крістіана, – обурено сказала Доротея.

– Це справді недолуге зіставлення. Вибач, – погодилася Рут.

– А чому ти мені нічого не сказала? – Доротея ніяк не могла збагнути логіку вчинків своєї співрозмовниці.

– Ти би не погодилася на заміну, – припустила Рут.

– Звідки така впевненість?

– Ти просто не маєш права. Ти ж знаєш, що на цій скрипці може грати лише Крістіан. А так це відбулося без твоєї згоди. Тож і відповідальність – не твоя. Саме тому я й уникала з тобою контакту. Щоби не вплутувати тебе в усе це.