Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

Віднем ширилися чутки, що Сіссі не переживе смерті дитини.

Доротея відклала щоденник Сіссі, який читала і перечитувала ось уже всьоме. І щоразу на цьому місці їй починали труситися руки. Якби вона дочитала до цього місця раніше! Усе можна було би змінити. Не поїхати до Львова, зробити аналіз скрипки. Урятувати Крістіана. Але тепер уже було пізно.

Учора надійшли результати аналізів із лабораторії, куди скрипку Моцарта скерували на наполегливе прохання Доротеї. Керівництво «Моцартеуму» спершу відмовлялося проводити аналіз. Мовляв, для скрипки це шкідливо, а Крістіана і так не повернеш. Але після того, як Доротея процитувала зі щоденника Сіссі записи, які стосувалися несподіваної смерти маленької Софі, припущень доктора Естергазі й таємничого зникнення Іди Ференці разом зі скрипкою й ароматичними свічками, керівництво «Моцартеуму» таки погодилося віддати інструмент на аналіз.

Перед тим, як знайти лабораторію, здатну зробити потрібні аналізи, Доротея провела ретельне розслідування. Вона надіслала запити до багатьох хімічних лабораторій, до криміналістів – усюди, де могли би знатися на рідкісних отрутах. Але виявилося, що про отруту під назвою «Свічка Медічі» не чув ніхто з експертів, до яких вона звернулася. Як часто буває в таких ситуаціях, допомогло те, на що вона ніколи би не сподівалася.

– Ну що ж, тепер залишилося запитати хіба що в ґуґла, – сказала сама собі Доротея якогось вечора після чергових безнадійних пошуків.

На той момент вона налила собі вже третій за вечір келих вина.

Якщо жодна з лабораторій, куди вона звернулася, не зможе зробити потрібні аналізи, їй доведеться визнати перед керівництвом, що вона повірила у вигадки збожеволілої від горя матері, котра втратила дитину.

Несподівано для неї запит у ґуґлі дав кілька десятків результатів. Доротея переглянула їх, але то були переважно посилання на популярні історичні детективи. Вона ще раз подивилась у пошукову стрічку. Ґуґл питав її на початку пошуку, яку саме форму написання прізвища вона хоче обрати: німецьку чи італійську. Доротея, за звичкою, обрала німецьку. Тепер вона засумнівалася. Чому німецьку? Адже Медічі – італійська династія. І замість «der Medici» набрала «de’ Medici».

Відірватися від читання вона змогла аж під ранок. Усі її здогади підтвердилися. Вона знала, куди слід віддати скрипку на аналіз. Точніше, цей аналіз можна було би зробити будь-де. Важливо було знати речовину, яку мав би виявити цей аналіз. Тепер вона її знає. Якби щоденники Сіссі знайшли раніше, можливо, Крістіан досі був би живий. Або якби він не мав тієї жахливої звички слинити пальці, перегортаючи сторінки нот. Адже отрута діє значно повільніше, якщо потрапляє тільки в дихальні шляхи, а не на слизову оболонку.

Доротея стане знаменитою, бо зробила наукове відкриття всесвітнього значення. На цьому можна захистити навіть докторську дисертацію, а потому до кінця життя їздити з доповідями по конгресах цілого світу.

Шкода тільки, що все це надто пізно і надто дорогою ціною.

Сіссі відмовлялася від їжі вже третій день поспіль. Її покоївок і Катерину охопила паніка. Від моменту несподіваної смерти дворічної Софі імператриця виходила зі своєї спальні лише для того, щоби потренуватися чи покататися верхи. Вона пила воду та помаранчевий сік. Нічого іншого.

Дворічна Софі була хворобливою дитиною від самого народження. Названа на честь ерцгерцогині Софі, вона була улюбленою онукою Софі-старшої, матері Франца Йозефа. Ґізела, яка народилася через рік після Софі, не викликала у бабусі аж таких бурхливих емоцій. І це тішило Елізабет, яка ніяк не могла виграти у битві проти свекрухи за право самій виховувати власних дітей.

Про це не було сказано жодного слова, та Сіссі знала, що свекруха вважає невістку винною у смерті крихітної Софі. Того дня, коли Софі застудилася, надворі було вітряно і накрапав дощ. Після уроку музики Сіссі зазвичай ходила з дівчатами на прогулянку до парку. І того дня вони теж пішли гуляти, бо Сіссі вважала, що дихати свіжим повітрям слід у будь-яку погоду, бо це загартовує організм.

Тепер вона читала в очах свекрухи звинувачення. Це були звичні звинувачення, тільки тепер за ними стояла невідворотність трагедії: «Ти знову гуляла з дітьми в дощ»; «Ти знову легковажно поставилася до своїх дітей. Ти завжди так робиш. Якби я була поряд, цього би не сталося»; «Я ж казала: не треба було брати таких маленьких дітей зі собою в таку далеку дорогу. Я ж попереджала, що це може бути небезпечно. Але твої легковажність і марнославство перемогли. Тепер маленької Софі вже немає». Якби вона залишила Софі вдома, та не захворіла б і не померла.