Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

– Нічого собі не вплутала, – саркастично посміхнулася Доротея.

– Вибач, я розумію, що для тебе це виглядає жахливо, – Рут опустила голову.

– Це справді жахливо. Не лише для мене, – обурено промовила Доротея.

– Гаразд. Маєш рацію. Я теж зробила такий висновок і вирішила надалі ніколи не організовувати в Україні жодних фестивалів, – зітхнула Рут.

– Ну, може, це вже занадто?

– Може, тільки з мене досить. Але це все не так важливо. Мене турбує, від чого помер Крістіан. Це вдалося з’ясувати?

Рут намагалася змінити тему. Було помітно, що розмова була для неї нелегкою.

– У Зальцбурзі зробили розтин, але лікарі не змогли визначити нічого конкретного. Якась невідома інфекція, яку він підхопив досить давно і яка поволі розвивалась, аж поки у Львові сталося те, що сталося, – Доротея намагалася говорити якомога спокійнішим, майже байдужим, тоном.

– Тобто його нічого не турбувало? Просто дуже дивно, щоби молодий і здоровий чоловік не відчував жодних симптомів і отак раптово помер, – не вгавала Рут.

– Він скаржився мені на якусь дивну алергію, від якої йому судомить руки, – сказала Доротея.

– І від цього можна померти? – з недовірою запитала Рут.

– Мене теж це непокоїло, та аналізи нічого конкретного не показали. Розгадку я знайшла – ти здивуєшся – в мемуарах Сіссі.

– Сіссі? – Рут і справді неабияк здивувалася.

– Це – не відомі раніше мемуари. Сіссі описує, як померла її маленька донечка. Симптоми були точнісінько такі самі, як у Крістіана, тобто майже ніяких. І спершу вирішили, що це якась інфекція. На той час у цьому не було нічого дивного. Та згодом з’ясувалося, що насправді дитина померла через отруєну скрипку. Напевно, в такий спосіб хотіли вбити імператора чи імператрицю, проте випадково померла дитина, – Доротеї теж помітно легше було говорити про Сіссі, ніж про те, що трапилось у Львові.

– Це якесь дуже неймовірне припущення. Ти хочеш сказати, що скрипку, на якій грав Крістіан, було отруєно? – Рут заперечно хитала головою, ніби заздалегідь не допускаючи ствердної відповіді на власне запитання.

– Мені це теж здалося неймовірним, але я вирішила перевірити і попросила керівництво дозволити зробити аналіз, – сказала Доротея.

– І вони дозволили?

– Так, хоч і не відразу.

– І що показав аналіз? – запитала Рут.

– Речовина, якою просочено скрипку, могла стати причиною отруєння. Це – невідома отрута, проте її дієвість перевірили й підтвердили, – сказала Доротея і рішуче піднесла до рота горнятко, в якому вже не залишилося капучино, а лише засохла піна на стінках.

Цим жестом вона завершила розмову.

– Жах! – Рут машинально повторила рух Доротеї, але і в її горнятку вже не було капучино.

Після цього Рут і Доротея холодно попрощались і розійшлися.

«Ваша величносте!

Якщо Ви читаєте цього листа, то це означає, що мене вже немає серед живих. Ледве чи це втишить біль Вашої втрати, проте я мушу написати Вам про те, що насправді не хотіла заподіяти лиха Вам, а надто маленькій Софі. Її смерть – на моєму сумлінні, – й тепер я теж повинна піти зі життя. Я просто не заслуговую на те, щоби жити далі після всього, що трапилося.

Мені немає пробачення, і я йду з цього життя на вічне каяття до пекла.

Прощавайте. Ваша Іда».

Сіссі перечитувала листа знову і знову. Щось у цьому посланні було не так.

– Катерино, – покликала вона перукарку.

Катерина зраділа. Уперше за кілька останніх місяців Сіссі щось захотіла.

– Слухаю, Ваша величносте.

– Нехай терміново пошлють до Будапешта по доктора Естергазі. Відтепер він буде моїм лейбмедиком. І приготуй ванну. Сьогодні будемо мити голову і зачісуватися.

Катерина раділа. Можливо, це ознака, що Сіссі поступово оговтується після страшного горя і до неї повертається її звична активність.

– Поклич до мене графа Ґрюне.

У кабінеті Сіссі відбувалася таємна нарада, в якій брали участь сама Сіссі, а також Катерина, граф Ґрюне та лейбмедик імператриці доктор Естергазі.

– Я не бачу нічого дивного в цьому листі, – сказав граф Ґрюне, вкотре перечитавши послання. – Виглядає на розпач жінки, котра раптом довідалася, що через неї померла невинна дитина.

– А мені записка теж здається дивною, – замислено сказав доктор Естергазі.

– Чим саме? – спитав Ґрюне.

– По-перше, вона взагалі не схожа на передсмертну, – відповів Естергазі.

– Чому? – запитав Ґрюне.