Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

Граф голосно зареготав.

– Скажіть, графе, а ви чули про останній замах на імператора? – спитала Сіссі. – Здається, минулого року?

– Щось чув, але не пригадую детально.

– Я читала в газетах, що цей замах теж здійснили угорці, – сказала Сіссі. – Це було якось пов’язано з революцією?

– Не думаю, – відповів Андраші й уважно подивився на Сіссі. – Я не знаю, хто здійснив цей замах, але свідомий того, що в Угорщині чимало патріотів, які хочуть позбутися панування Австрії й готові пожертвувати собою задля цього.

– Собою та цісарем, – додала Сіссі.

– Це – якщо пощастить. Наскільки я пригадую, від того замаху цісар не постраждав, а якогось студента стратили.

– Так. Шкода, коли гинуть патріоти, – сказала Сіссі.

– До того ж, коли вони гинуть марно, – доповнив Андраші.

– А що думаєте про імператрицю Сіссі? – спитала Сіссі й знову подарувала графові свою звабливу усмішку. – Кажуть, вона прихильно ставиться до Угорщини.

– Я теж таке чув, – відповів Андраші. – Та не знаю, чи не змінилося це після того, як тут, у Будапешті, померла її маленька донька.

– То це трапилося тут? – зобразила здивування Сіссі. – Я пригадую цю страшну трагедію. Навіть була на похороні у Відні. Та не знала, що смерть настала у Будапешті…

– Так, імператорське подружжя з дітьми тоді перебувало тут. Дитина захворіла і померла. То була страшна трагедія. Відтоді ні цісар, ані Сіссі вже не приїздили до Будапешта.

– Я їх розумію. Після такого я й сама би не змогла вже приїхати на місце трагедії. Я чула, що гувернантка Сіссі після того теж отруїлася. Здається, вона була з Угорщини, чи я помиляюся?

– Іда фон Ференці? Вона була не гувернанткою, а придворною дамою з почту Сіссі, – сказав Андраші. – Ми з нею далекі родичі, я навіть кілька разів бачив її в дитинстві.

– Справді? Я теж кілька разів бачила її при дворі.

– Але я нічого не чув про те, що вона отруїлася, – здивувався Андраші. – Чому?

– Не знаю, – знизала плечима Сіссі. – Мені хтось казав про це – не пригадую, хто саме.

– Якби вона отруїлася, я би знав про це, – сказав Андраші. – Ми пішли би на похорон, у родині була би жалоба.

– Можливо, родина не надто поширювала цю інформацію, бо все ж таки самогубство?..

– Не знаю. З вами надзвичайно цікаво розмовляти, баронесо, – змінив тему Андраші. – Можливо, я міг би допомогти вам опановувати угорську мову та культуру?

– Я була б дуже вдячна.

– Тоді запрошую вас на полювання.

– Я обожнюю полювання та їзду верхи, – усміхнулася Сіссі.

– Я – теж. Сподіваюся, ми ще потанцюємо сьогодні ввечері? – запитав Андраші, проводячи Сіссі після танцю на її місце.

– На жаль, я мушу зникнути. Проте ми обов’язково ще побачимося, графе! Ось вам моя візитівка, – Сіссі кокетливо усміхнулась і вклонилась Андраші.

Він схилився в поклоні у відповідь.

Барон фон Естергазі (брат доктора Естергазі) в супроводі двох віденських студентів зайшов до непоказної кнайпи в єврейському кварталі. Усередині було людно. Кнайпа була відомим у вузьких колах місцем зустрічей угорських патріотів і ліберально налаштованих студентів. Ясна річ, тут відбувалися тільки неформальні посиденьки. Про серйозні й таємні справи радилися деінде, в таких місцях, куди стороннім потрапити було неможливо.

– Будьте обережні, – попередив барон, котрий сьогодні був переодягнутий звичайним університетським докторантом невисокого достатку. – Пам’ятайте: тут збираються гарячі голови. Тому найліпше – менше говорити, а більше слухати і спостерігати.

Прибула трійця сіла за окремий столик і замовила карафку вина. На них відразу ж звернули увагу. Розмови за сусідніми столиками затихли.

Тут двері відчинились і до кнайпи зайшов граф Андраші. Його зустріли оплесками та вітаннями. Було видно, що він тут свій. Андраші сягнистими кроками підійшов до столика, де сиділи віденські студенти зі своїм провідником. Усі присутні відразу ж перестали з підозрою вдивлятись у новеньких, і за столиками повернулися до попередніх розмов.

– Вітаю вас, баронесо, – тихенько промовив Андраші.

– Тихіше, будь ласка. Не видавайте нас. Мені здається, що жінкам, а надто австрійським, тут ніхто не зрадіє, – прошепотіла у відповідь Сіссі.

– Зі мною ви у безпеці, не хвилюйтеся, – усміхнувся Андраші.

– Надзвичайно вдячна вам, графе. Я така рада, що вдалося потрапити сюди. Завжди мріяла побачити, як виглядають таємні зібрання анархістів.

– Це не анархісти, а угорські патріоти. І сьогодні не буде таємного зібрання, а лише невеличка вистава угорською. Це – п’єса молодого автора з Будапешта.