Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

– Ну, бачиш, не така вже Сіссі була наївна у свої шістнадцять. А що, дійсно ця Кримська війна була така важлива тоді для Австрії? – спитав Крістіан.

– Це рішення Франца Йозефа справді важко назвати розумним, – відповіла Доротея. – Виступ Австрії проти Росії у Кримській війні загрожував не лише тим, що в майбутньому цісар не міг розраховувати на підтримку Росії у придушенні заколотників. Це означало серйозні політичні пертурбації в європейській політиці загалом. Наслідки цього сумнівного рішення даватимуть про себе знати ще не одне десятиліття.

– А хто переміг у тій війні? – спитав Крістіан.

– Кримська війна завершилася капітуляцією Росії, – відповіла Доротея. – Проте й Австрії вона не принесла нічого доброго. Після завершення тієї війни, 1856-го, Австрія втратила всіх своїх колишніх союзників і ще 30 000 солдатів, котрі або загинули, або померли від холери. Щоби назбирати необхідну для фінансування воєнних дій суму, довелося продати за пів ціни залізничні колії та вугільні копальні якимось непевним французьким банкам. То була дуже невигідна операція не лише з фінансового, а й зі стратегічного погляду. Мине лише три роки – і почнеться війна Австрії з Францією, в якій ані австрійське, ні французьке військо не зможе покластися на злагоджену роботу тієї залізниці. Тоді Австрії доведеться відкупити залізничні колії назад, але цього разу вже за повну вартість. І це без урахування надмірних податків і реквізицій на воєнні потреби, що аж ніяк не сприяло поліпшенню ставлення населення до цісаря.

– Ну, гаразд, а що там із весіллям? – запитав Крістіан.

– На чому ми зупинилися? – наморщила чоло Доротея. – Ага, Елізабет виїздить із Мюнхена. Слухай далі:

«Мій останній день у рідному домі почався зі Служби Божої. Потому я прощалася зі слугами. Усім до одного я приготувала і роздала маленькі подаруночки. Кожному потиснула руку. Кажуть, що після того, як я стану імператрицею, мені вже не можна буде так невимушено поводитися зі слугами. І через те мені сумно. У нас удома ніколи не було зайвих церемоній. Ніхто ніколи не розповідав мені, кому я маю право подавати руку, а кому – ні. Мені вже хочеться плакати, коли я подумаю, скільки різних умовностей і обмежень чекає на мене при дворі.

Слуги теж плакали, коли прощалися зі мною. Приїхали мене відпровадити і баварські королі: й теперішній, Макс ІІ, і його попередник, Людвіґ І. Я сіла в карету, і ми рушили. На вулицях Мюнхена зібрався натовп, люди махали вслід моїй кареті й плакали. Подорож триватиме аж три дні, двічі мені доведеться ночувати в незнайомих містах. Ох, як усе це хвилює і трохи лякає!»

– Три дні з Мюнхена до Відня? Здуріти можна! – здивувався Крістіан. – Зараз це кілька годин потягом.

– Так, – кивнула Доротея. – А тоді треба було каретою їхати до Пассау, де проходив австрійсько-баварський кордон, а звідти пливти кораблем по Дунаю. До речі, цісар, знову зробив нареченій приємну несподіванку: він зустрів її в Лінці. Офіційну зустріч було заплановано у Відні, й там вона і відбулась. Але, щоби побачити кохану бодай на кілька годин раніше, цісар спеціально вирушив удосвіта їй назустріч.

– І вона пише про це? – зацікавився Крістіан.

– Лише побіжно згадує, – відповіла Доротея. – Певно, бідна дитина і не знала, що ця дрібниця насправді була серйозним порушенням протоколу, тому й не оцінила її. Згодом у їхньому сімейному житті цісар нечасто виявлятиме такі романтичні жести. Увечері того дня цілий Лінц було святково освітлено, пройшла урочиста смолоскипна хода, відбулися концерт хору та вистава «Троянди Елізабет».

– Спеціально на честь майбутньої імператриці? – запитав Крістіан.

– Так, але вистава їй не сподобалася, – відповіла Доротея.

– А може, Сіссі просто була перелякана, – припустив Крістіан. – Непросто їй було: вирвали малу дитину з дому й оточили купою незнайомих людей. Довкола самі плітки, чутки, чужі люди. Кожне сказане слово – порушення протоколу, кожен спонтанний жест – катастрофа. Уявляю, як вона почувалася.

– Це точно, – зітхнула Доротея. – Наступного ранку рівно о восьмій пароплав «Франц Йозеф» із весільними гістьми на борту вирушив із Лінца. То був найкрутіший корабель із усіх, які тоді плавали по Дунаю. Мотори потужністю сто сорок кінських сил спеціально виготовили в Лондоні, й про ту сенсацію багато писали газети. Корабель було розкішно облаштовано. Каюту нареченої оббили пурпуровим оксамитом, палубу засадили живими квітами і встановили обвиту трояндами альтанку, де наречена могла усамітнюватись. Усі стіни на кораблі було обвішано гірляндами зі живих троянд, і ті гірлянди спадали донизу, сягаючи аж до води. На кораблі майоріли в ряд синьо-білі баварські прапори, червоно-біло-червоні австрійські та чорно-жовті габсбурзькі. Усім іншим кораблям того дня було заборонено пливти Дунаєм у межах маршруту цісарської пари. Міста, через які проходив корабель, було святково прикрашено: Мельк, Кльостернойбурґ, Кремс та інші. На берег вибігали натовпи людей: селяни, діти, жінки, багаті й бідні. Кожен хотів побачити наречену. Сіссі перебувала в дорозі вже третій день і страшенно втомилась, але трималася мужньо й усім махала з корабля білою мереживною хустинкою. Вона ще була не геть сама: разом із нею до Відня їхали її мама, сестри, і це допомагало хоч трохи заспокоюватися.