Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

Усе відбувається страшенно швидко. Мені здається, що це якийсь сон, а не дійсність. Коли цісар посватався до мене, мама дала згоду і надіслала телеграму про це моєму батькові. То було дивне враження, бо в мого тата, фактично, теж не питали згоди, а просто поінформували його про заручини – разом із Папою Римським, російським царем, баварським королем та іншими. Усі довкола тішаться і радіють, а я не знаю, що маю почувати.

Найбільше мені шкода Гелену. Їй тільки вісімнадцять, а всі довкола говорять про те, що вона вже надто стара для вдалого заміжжя. Та ще й після того, як із нею не захотів одружитися цісар. Я почуваю свою провину в цьому, хоч і не знаю, як могла би щось змінити. І дуже боюся, що відтепер ми вже не зможемо бути такими близькими, як раніше. А я ж не маю нікого ближчого за Гелену».

– Бідна дитина, – зітхнув Крістіан.

– Це точно, – погодилася Доротея. – А ось іще:

«Імператриця Софія подарувала нам із Францом літню віллу в Бад-Ішлі. Франц каже, що добудує там два крила – так, аби форма будівлі нагадувала літеру «Е», з якої починається моє ім’я.

Імператриця Софія поводиться зі мною дуже ввічливо і лагідно, та я постійно відчуваю, як прискіпливо вона придивляється до кожного мого руху, як уважно дослухається до кожного мого слова. Учора вона при мені сказала моїй мамі, що в мене не дуже білі зуби і порадила ретельніше їх чистити. Тепер мама щоранку перевіряє, як я чищу зуби. Як колись, у дитинстві. Ще імператриця вважає, що я здобула погану освіту і виховання, тож тепер, до весілля, мені доведеться дуже багато вчитися. Мама вже шукає мені вчителів французької, італійської, чеської. Ще я матиму вчителя з історії Австрії.

До весілля ще ніби далеко, та зробити потрібно стільки, що я вже навіть не знаю, чи залишатиметься в мене хоч трохи вільного часу. Я постійно мушу вчитись, а поміж тим щось міряти. Мені шиють новий гардероб, і стільки одягу та взуття я ще ніколи не мала».

– Навіть це її, бідну, не тішило, – похитав головою Крістіан.

– Ну, вона ж справді була ще дитина. До того ж і дорослу жінку, котра дуже любить різні модні витребеньки, може дійняти, коли всього того забагато, – сказала Доротея.

– А як це одруження виглядало з фінансового боку? Шлюбні контракти, посаг і таке інше. Сіссі про це щось пише? – запитав Крістіан.

– Пише, – відповіла Доротея і зачитала:

«3 березня 1853. Сьогодні підписали шлюбний акт. Тато дає мені 50 000 гульденів. Цісар зобов’язується дати ще 100 000 гульденів і 12 000 дукатів після першої шлюбної ночі. Ще 100 000 – це мій посаг на одяг і на дрібні витрати. Я не дуже на цьому розуміюсь і запитала свого вчителя з історії, чи багато це. Він сказав, що робітник в Австрії отримує в середньому 200–300 гульденів на рік, якщо взагалі пощастить знайти роботу, бо з цим зараз проблеми. А жінкам платять удвічі менше. Лейтенант в армії отримує 24 гульдени на місяць, а солдат – іще менше. Це жахливо! Як можна жити в такій країні? Я повинна змінити це, коли стану імператрицею».

– І як? Змінила? – засміявся Крістіан.

– Вона ще тоді, бідолашна, не знала, що імператрицею вона лише називатиметься, а приймати рішення і надалі буде її свекруха, – відповіла Доротея. – Сіссі лише звинувачували в тому, що вона не цікавиться політикою і надто погано освічена. Та інформувати її про політичну ситуацію ніхто навіть і не думав. Ось, слухай далі:

«20 квітня 1854. Якби я тільки знала, що того дня, коли я назавжди покинула свій рідний Мюнхен і вирушила до Відня, де мені відтепер судилося жити, цісар наважився на такий фатальний політичний крок. Дуже шкода, що він ніколи не радився зі мною, вирішуючи долю країни. Франц не раз казав мені, що російський цар Ніколай – чи не найближчий йому з усіх політиків. Вони однолітки і схоже мислять. Саме російського царя Франц першого повідомив про наші заручини, і я навіть переписала собі з того листа те, що мені найбільше сподобалося: «Мій дорогий, мій любий друже. У пориві неймовірної радості, яка переповнює мене, хочу я розповісти і Тобі про своє щастя. Я переконаний, що моя наречена поєднує в собі всі переваги душі й тіла, необхідні для того, щоби зробити мене щасливим».

І ось тепер виявляється, що в російсько-турецькій війні Австрія виступить проти Росії, яка стільки разів допомагала Австрії в її внутрішніх проблемах. Наприклад, коли потрібно було придушувати революцію шість років тому. Якісь недолугі радники переконали Франца, що йому потрібно стати на бік Пруссії, і він після тривалих вагань написав російському цареві доволі гострого листа, в якому вимагав звільнити окуповані придунайські території. Тепер Ніколай І особисто ображений на Франца, причому так сильно, що звелів викинути його портрет зі свого особистого кабінету в царському палаці у Санкт-Петербурзі, а статую австрійського імператора подарував своєму камердинерові. Напевно, це означає довічний розрив персональних дружніх зв’язків між монархами. Як нерозсудливо з боку Франца!»