Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

Я відійшов, щоб скандалу не робити. Тільки Ксенія Дмитрівна поїхали, як прибіг захеканий Маєвський. Від нього я дізнався, що потяг із Харкова прибуде об одинадцятій. Граф побіг доповісти про це англійцю. Коли вийшов із лікарні, то розповів, що Гольмц притомний, тримається добре, дізнався про потяг і влігся спати.

– І що, завтра діамант знайде чи ні?

– Сказав, що дуже близький до розкриття цього злочину і тепер йому потрібно лише поспати, щоб усе остаточно зрозуміти. Ходімо і ми спати, Іване Карповичу! Завтра буде великий день! День, який увійде в історію! Ось подивитеся!

– Ходімо, – погодився я, ледь стримуючись, щоб не вилаятися на Маєвського за його дурне захоплення.

Повернулися до нашого готелю, граф навіть не подумав мені матрац запропонувати, влігся на ліжко і захропів швидко. Я теж собі наказав спати, бо як над справою не бився, а нічого зрозуміти не міг. Заснув. Як і пан Гольмц, теж сподівався на сон, бо частенько ото уві сні давалися мені відповіді на важкі запитання.

Зранку, коли прокинувся, граф іще спав. Я на підлозі витягнувся, позіхнув. У мене на хуторі, хоч міг собі застелити цілу гору перин, ліжко було тверде, з дощок. Бо на м’якому спати – слабким ставати. Це вам кожен лікар скаже. То спав на підлозі добре, а думалося ще краще. Тільки очі відкрив, сни згадав, і почало мені дещо у голові складатися. Спочатку побіг я до візників. Поговорив, хто позаминулої ночі, у дощ, куди їздив. Далі той візник, який їздив, повіз мене туди, куди їздив. Аж у кінець міського парку. Там чагарники були, наче праліс якийсь, нічого не знайдеш, якщо повітря не нюхати. А я понюхав і знайшов метрів за двадцять труп у смішному цирковому плащі, мабуть, іншого одягу для дощу не було в бідаки. Побіг звідти, наказав їхати до будинків, де викладачі Реального училища жили. Пан Капуста мене як побачив, то говорити спочатку не схотів.

– Пропоную вам узяти участь у знищенні забобонів і встановленні справедливості! – сказав йому, поки він не встиг двері зачинити.

– У чому? – питає він.

– У тому, щоб підтвердити важливість знань! – кажу урочисто.

– Ну, коли так… – сумнівається він.

– Точно так! А ще ж утремо носа нахабному англійцю! – продовжую я зваблювати.

– Кому?

– Ну, тому Шерлоку Гольмцу.

– Господи, та наче подуріли усі з тим Гольмцом! – Капуста головою крутить від роздратування.

– Ну так, коли ще така знаменитість до Сум приїздила!

– Та зачекайте! Шерлок Гольмц не міг приїхати, – каже Капуста якусь нісенітницю.

– Як не міг? Приїхав і навіть кулю отримав! – нічого я не розумію.

– Не міг, бо Шерлок Гольмц – літературний персонаж! Вигадка письменника англійського, зараз згадаю його прізвище!.. – Капуста напружено думає. – Конан Дойл! Белетрист. Я його не читав, бо цікавлюся науковою літературою, а не бульварним чтивом.

– Зачекайте, хто, ви сказали, Шерлок Гольмц?

– Персонаж. Вигадка.

– Як вигадка? Та ось же книги про нього пишуть! – показую я книжку, яка в мене від кадетів залишилася.

– Ну, і про казкових героїв книжки пишуть. Про Котигорошка наприклад. Але це ж не значить, що він існує насправді й може містами їздити. Так і Шерлок Гольмц – вигадка. У книзі, волею автора, він може приїхати до Сум, щось тут розслідувати, але насправді, в житті, – ні.

– Тоді хто це приїхав? – стою я ошелешено, тільки у голові в мене стукає.

– Не знаю. Пройдисвіт якийсь. Кілька років тому до Сум приїздила онука бухарського еміра, зчинила тут неабиякий ажіотаж. Я казав, що емір ніколи б свою онуку саму не відправив, на Сході так не заведено, але ніхто мене і слухати не хотів. Її в найкращих будинках приймали, гроші позичали, а потім виявилося, що та онука – гречанка з Мелітополя, відома шахрайка.

– Матір Божа! – кажу я, хоч то гріх від хвилювання Діву Марію згадувати. – Я зараз! А ви, будь ласка, десь об одинадцятій приїздіть до кадетського корпусу! Ось вам рубль на візника. Тільки мавпочку вашу візьміть.

– Її навіщо? – дивується Капуста.

– Вона нам допоможе. Дуже прошу. А я бананів куплю. Думаю, їй сподобається.

– Банани дорого коштують, – сумнівається Капуста.

– Та ваша вихованка зараз іще дорожча! Чекаю на вас, це дуже важливо! І ще, а чи є у вас якась книга, де б написано було, що Гольмц – то вигадка? Серйозна книга, який би усі повірили?

– Зараз у енциклопедії Брокгауза та Ефрона подивлюся! – побіг у будинок. Щось там шукав, повернувся з товстою книгою та журналом. – На жаль, у енциклопедії статті про Гольмца немає. Але є ось у журналі «Нива» стаття.