Владислав Ивченко - Найкращий сищик та падіння імперії. 1917

Всі вважали, що якийсь п’яний у стані білої гарячки забрів на територію монастиря і напав із ножем на поліцейських, які загинули, але встигли його вбити. З цією версією не узгоджувалося багато фактів, наприклад те, що револьвери поліцейських так і залишилися в кобурах, але в Росії головне не розкрити злочин, а щоб усе було спокійно, тому більше нічого й не розслідували. Беата розповіла, що товариш загиблого тієї ж ночі виїхав із міста. Вона дивувалася, чому не знайшла ножів у їхніх речах.

– Мабуть, тому, що ножі вони завжди носять при собі, кріплять на спеціальні піхви на нозі. Також синодальники носять під одягом металеві ланцюги з шипами, щоб вгамовувати свої тілесні пристрасті. Ці ланцюги теж можуть бути дуже небезпечними, – сказав я.

– Звідки ти знаєш про ланцюги? – спитала вона.

– Я ж таки найкращий сищик Російської імперії, то дещо бачив і знаю, – запевнив я її, а потім обійняв, поцілував, і ми віддалися такому коханню, що власник кімнати тричі приходив до нас і просив поводитися тихіше. Але як можна було бути тихим у захопленні від її досконалого тіла, від ніжної шкіри, від наливних персів, які хотілося м’яти і цілувати, від ніжного живота, від лісочка, за яким кожному мандрівнику відкривався райський сад! Я кричав, і це була моя молитва її красі і нашому коханню!

Нам довелося змінити кімнату, я повернувся до монастиря. Потім Беата зустріла у місті вже чотирьох чоловіків, схожих на перших двох. Високі, худі, з бородами, з білою шкірою, звиклою до вічної тіні келій. Вони оселилися в готелі, Беата почала стежити за ними.

– Іванцю, вони щось затівають, – сказала вона мені, коли ми лежали в ліжку, щасливі й знесилені.

– Що саме?

– Не знаю, але один із них випивав із водієм місцевого фабриканта, а другий – з якимось поліцейським. Третій про щось розмовляв з місцевими кримінальниками.

– Я буду уважним, – пообіцяв я.

Вночі сидів на монастирській стіні, коли почув гуркіт авта. Воно під’їхало до воріт. Коли смеркалося, до монастиря нікого не пускали, але зараз ворота відчинилися. Авто поїхало до тюрми. Там до нього вийшли охоронці. З нього вийшов чоловік у цивільному і двоє поліцейських. Цивільний передав якийсь аркуш, мабуть, наказ. Охоронці почитали його, кивнули головами, пішли всередину. Невдовзі вивели митрополита Андрея. Цивільний щось сказав йому, поплескав по плечу, мабуть, заспокоював. Владику посадили до машини, і вона рушила з місця. Я зрозумів, що вбивці змогли дістати поліцейську форму та авто, а також підробили наказ про перевезення митрополита. Зараз вони вивезуть його за місто, вб’ють, знищать усі сліди і спробують зникнути. Цьому треба було завадити.

Я збіг зі стіни, підбіг до воріт у ту мить, коли авто рушало з місця. Схопився за запасне колесо, яке було позаду, поїхав на ньому. Авто виїхало з монастиря і повернуло в бік виїзду з міста. Я розумів, що довго на колесі висіти не зможу, – і раптом авто підскочило на якійсь ямі, і я звалився на дорогу, покотився, підхопився і побіг. Коли служив у охоронному відділенні, частенько доводилося бігати, бо ж на візників давали грошей мало, а коли й давали, то зекономити хотілося. От і зараз побіг. Але одна справа за екіпажем бігти по заповненій вулиці, а інша – за авто на порожній дорозі. Віддалялося авто, я вже хотів стріляти, але боявся зашкодити владиці. Тому просто біг. Авто, між тим, повернуло і почало спускатися по дорозі вниз, щоб виїхати за місто. Я біг за ним, добре бачив, як у світлі фар вискочила якась дамочка, у якій я одразу впізнав Беату. Вона замахала руками. Авто зупинилося.

– Що таке? – грубо спитав водій, висунувшись у вікно.

– Ви б не могли мені допомогти? – Я впізнав медовий голос Беати, яка розмовляла російською з помітним акцентом.

– Ану геть з дороги! – гукнув водій і закричав. Бо Беата несподівано вдарила його двома пальцями в очі.

– Ах ти ж сучка! – Двері відчинилися, і з них вискочили синодальники, високі та жилаві. Вони кинулися на Беату, і мені страшно було уявити, що вони з нею зараз зроблять. Я побіг ще швидше, в мене аж в очах темнішало. Проте я бачив, як один із синодальників кинувся з кулаком на Беату, цілився, мерзотник, у голову. Однак Беата присіла і вдарила ногою нападника у коліно. Я почув і тріск, і крик, із яким нападник упав на землю. На Беату зразу кинувся інший синодальник, цей уже дістав ніж, що зблиснув у місячному світлі. Він викинув руку зі зброєю, Беата непомітно відхилилися, ніж пройшов повз її тонку талію. Красуня увігнала свої пальці в шию синодальника і вирвала йому борлак. Нападник із хрипом упав на землю, з його горлянки фонтанувала кров, що виблискувала при світлі місяця.