Дарина Гнатко - Емма. Історія одного падіння

© Іргізова Ю. Г., 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2021

– Пане, змилуйтеся!

Темноволоса дівчина, з вродливим засмаглим личком, на якому особливою красою вирізнялися великі карі очі – такі темні, мов та ніч українська, котра опанує буває землею в той час, як місяць-молодик ще не народиться, – з виразом невимовного жаху дивилася на огрядного чоловіка середнього зросту, що наближався до неї.

То був її пан.

Пан Рихальський.

Селом уже більше року гомонілися об тім, що пан уподобав собі нову забавку – дівчину, котра є незайманою, до його опочивальні, як тільки він того забажає. Спочатку чи лакей його Тимко, чи візниця Микита приводили йому дівчат, та й то рідко – пан ще мав звичку надовго від’їздити з маєтку до Кременчука, від чого кріпацтву було тільки полегшення. Й майже всю зиму та більшу частину осені пан у місті перебувався, а це, навесні – повернувся. Ще більш огрядний і схожий на вгодованого хряка, знадився він навідуватися до села, аби самому придивитися собі дівку. Горе було в селі від тих панських відвідин – матері зачиняли дівчат у коморах, ховали в кущах, та все одно бувало так, що котрась дівка таки втрапить на хітливе панське око. Й тоді вже все – заскочивши зненацька, пан або наказував йти до його панського будинку, або ж посилав Тимка чи Микиту. Галя Остроградівна, наприклад, натрапивши на таку панську милість, будучи дівкою норовливою та гонористою, страху не маючою ні перед батьком рідним, суворим Миколою Остроградом, ні перед панським вправляючим Зорею, не розгубилася й перед паном, коли той був упіймав її біля криниці й наказав з’явитися до панського дому, як тільки сонце зайдеться. Висока зростом і досить дебела, Галя та поглянула на пана свого зверху вниз… та й дулю йому прямісінько під вельможного панського носа зухвало тицьнула.

Вишкірила міцні білі зуби.

– А ось вам, пане, а не Гальчині молоді принади!

Бідолашна Галька…

За зухвалість свою сплатилася вона страшно.

Ввечері до хати Остроградів прийшли Микита-візниця та лакей Тимко. Без жодного слова пояснення Галю вхопили за довгі коси й потягновили до панського дворища. За зухвалість свою Галя не потрапила до панської опочивальні – вкинули її до панських стаєн, а там уже… Спочатку батогом почастували до кривавих стрічок на білій дівочій спині, а потім уже пан жорстоко познущався з неї й кинув ледь живу дівчину на сіні, біля огорож із кіньми.

Вранці притихлу Галю забрав батько.

Перемінилася з того дня Галя… тихою заробилася й геть невзнаною й селом ходилася, наче тінь себе колишньої. Казали, що намислювала вона була пана й убити, помститися за гідність свою дівочу зругану, та батьки зачинили її в хаті.

Й ось до лабетів панських потрапилася вона.

Марійка Бойківна…

Весь цей час, поки селом ширялися оповідки про особливу небайдужість панську до дівчат, що спалахнулася в підстаркуватого Рихальського, наче пожежа в посушливе літо, Марійка й мала страх перед тими поголосками, та не було часу особливо їм віритися. Мама вже другий місяць важко хворіли, серцем страждали ще від смерті батька, а останнім часом геть уже заслабли, сердешна. А в хаті ж їхній, окрім самої Марійки, ще п’ять душ дітей, і всі значно менші від старшої сестри, котра з хворобою мами перетворилася для них на другу маму. Й усе їй треба в господарстві до ладу привести – й худобинку, хоч і мали одну кізоньку, доглянути й подоїти, й городину зсапати, й наготувати, нагодувати дітей… а ще до панщини встигнутися, й там за двох спину вгинати – коли не виконає свою й мамину норму, Зоря не пожалкує – погоновить хвору жінку на поле, й ніякі вмовляння та прохання на нього не подіють. А Марійка хоч і страшилася коли натрапити на око пану, та особливо цим не переймалася – часу геть не вистачало.

Й ось сьогодні ввечері трапилося найгірше…

Вертаючи з панщини – втомлена, знесилена й запилена, втрапила вона на пана… Рідко коли його вона бачила, усе здебільшого здалеку, коли проїздив проліткою повз село або ж гарцював на коні своїм у бік гаю. Й особливого уявлення не мала про вигляд власного пана, а дівчата відгукувалися про нього різно – одні кривили личка, фекали й гуділися об тім, що пан справжня потвора. Але траплялися й такі, котрим пан був наче й до вподоби. Особливо ж вподобляла пана Килина Стороженківна. Вбога сирота, котра жила в родині рідного дядька безправною наймиткою, – вона кожного разу, коли біля поля проїздив пан, тоскно дивилася йому вслід. Стояла, поки курява від панської пролітки не осядеться остаточно над полем, і тільки тоді відводила погляд і важко зітхала.