Дарина Гнатко - Емма. Історія одного падіння

Й одного дня мені поталанило.

На краю села я зустріла Назара.

Він їхав на підводі, запряженій старим конем, і спочатку не помітив мене… А коли ж помітив… Зовсім не вклонився чемно, як панні своїй, тільки позиркнув незрозуміло й поїхав геть, оминувши мене. А я зупинилася й дивилася йому вслід, в ту напружену чоловічу спину, що була погордливо й якось вперто випрямленою.

Й раптом його зупинив жіночий голос.

– Назарчику!

Бідно вдягнена, запилена дівчина, котра йшла стежиною від поля, кинулася швидкокрилою пташиною до підводи, на якій їхав Назар. Той враз зупинив старого коня, зіскочив на землю й кинувся до тої дівчини. Одна мить – і дівчина птахою впурхнула в обійми Явора, притулилася до нього, посміхаючись щасливо, а він притулив її до себе так міцно… Я ж застиглася на одному місці, зупинившись на дорозі до села, відчуваючи, як незнайомий раніш біль торкається мого серця. Мені було боляче, надзвичайно й вражаюче боляче дивитися на те, як Назар обіймає іншу, як радіє зустрічі з нею в той час, як на мене позиркує, мов на смертного ворога. Але ж я зовсім не ворог йому… Як я можу бути ворогом у той час, коли серце моє повниться таким ніжним почуттям до нього? Та йому ж про почуття свої я не скажу, ніяк не зможу при цій його ненависті до роду Рихальських. Мені не здолати прірви між нами… й тільки полишається того, що з боку дивитися на його щастя з іншою, бажати зустрічі з ним, але, зустрівши, відчувати лиш біль від побачених його обіймів з іншою.

Іншою…

Тією коханою його дівчиною…

Коли відхилилася вона нарешті від Назара й почала про щось радісно та щасливо щебетати, я змогла дещо краще роздивитися ту Марійку… Гарною була дівчина – темнокоса, з кирпатим носиком та швидкими чорними очима. Бідна кріпачка мого батька, котра була набагато багатішою від мене – родовитої шляхетної панночки. Багатішою не в тім, що мала вона моє положення чи зодягання, а іншим була багатою – коханням високого красеня Назара Явора. Була багатою вона тим багатством, якого я не отримаю ніколи в своїм житті, тому що судилося мені отримувати лиш самі об’їдки його впертої ненависті до Рихальських.

Стояла я й дивилася, як всаджує Назар Явір свою кохану до підводи й вони їдуть у бік села, а я полишаюся стояти на дорозі осиротілою й покинутою, з тим болем у серці, якого ніколи раніш не відчувала й який пік серце нестерпним вогнем. Не знаю вже, скільки саме часу простояла я отак, дивлячись вслід підводі Назара, що вже зниклася з очей моїх й навіть курява над дорогою вляглася… а я все стояла й дивилася. Й тільки коли дорогою заторохтілася чергова підвода, впряжена волами, я наче була прокинулася й пішла назад до будинку, де чекала на мене одинока кімната, ті стіни, за якими ховала панна Рихальська свій біль та самотність, та ще сльози, які накочувалися на мої очі все частіш останнім часом.

Наступні декілька днів були для мене просто жахливими.

Я знову не виходила з кімнати своєї й не ходила до садка, аби не бачити більше Назара, аби не розривати своє серце в шмаття. Лежала більшість часу на канапці, нерухомим поглядом втупившись у стелю в себе над головою, й усе згадувала й згадувала той день, коли чорноока й темноволоса кріпачка Марійка пташиною щасливою впурхнула в обійми Назара й той обійняв її так ніжно та лагідно, так любляче. А на третій день не витримала я – подалася до села. Ні, не для того, аби побачити Назара. Бачити його мені й хотілося відчайно, й також відчайно я не хотіла його зустрічати. Прийшла до хати Марини, котра єдина й була мені наче матінка рідна, мовчки увійшла до тихої хати, примарливою тінню поставшись на порозі. Дивилася наче зачаровано на те, як Марина вправно проціджує молоко, не помітивши мене. Й щось заспокійливе, втішне було в кожному русі Марини, в постаті її огрядній та пишній, котра вся так і дихалася спокоєм та ласкою. Й мені так кортіло притулитися до теплої Марини – притулитися міцно, як у дитинстві то було…

Марина, мов відчувши мою мовчазну присутність, обернулася раптом занепокоєно, проливши на стіл трішки молока. Побачила мене, голосно ойкнула, поставила глечик на стіл і кинулася до мене.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.