Владислав Ивченко - Найкращий сищик та падіння імперії. 1917

– Ах ти ж сучка! – вигукнув останній синодальник. Він і не думав відступати, попри долю своїх товаришів. Зробив якийсь дивний рух і дістав з-під мундира довгий ланцюг, який закінчувався трьома шпичастими кулями. Почав розмахувати ними, наче обушком. Небезпечна зброя, від якої вже не могло допомогти ніщо. Я ще біг, хотів закричати, відволікти синодальника, дати можливість Беаті втекти, але не міг подати голосу, бо задихався. Вихопив люгер, хотів стріляти, коли Беата, побачивши мене, крикнула:

– Іванцю!

Синодальник був досвідчений боєць, він лише трохи озирнувся назад, побачив, що я ще далеко, сам стежив за дистанцією до Беати і розкручував свій ланцюг. У Беати не було шансів напасти, але вона і не намагалася нападати. Вона кинула ніж. Той самий, яким її хотів убити попередній синодальник. Ніж попав у живіт цьому синодальнику, той здригнувся і спробував ударити Беату. Та вміло ухилилися від шпичастих куль, що несли за собою загибель. Синодальник захрипів, знову почав матляти ланцюгом, Беата зробила випад уперед, він ударив, вона відскочила ще раніше, однак кулі розірвали сукню і поранили її у плече. Вона скрикнула, синодальник задоволено загарчав, ударив ще, не влучив, утратив рівновагу, поточився, потягнув до себе ланцюг, коли Беата одною ногою стала на нього, а другою вдарила по ножі, що стирчав із живота синодальника. Вдарила так, що ніж повністю, з рукояттю, ввійшов у тіло нападника, гостряк аж визирнув зі спини. Нападник відчайдушно захрипів і повалився на землю. Якраз у той момент я нарешті добіг. Нічого не міг сказати, переламався навпіл і важко дихав.

– Іванцю, а я вже думала, що ти проґавив владику, – тихо сказала вона.

Я кинувся до машини, митрополит Андрей сидів спокійно на задньому сидінні, не виглядав переляканим.

– Ваше високопреосвященство! Ці люди – посланці Синоду, вони хотіли викрасти вас, думаю, з поганою метою! Ваше життя у небезпеці, будь ласка, дозвольте врятувати вас, – звернувся я до владики.

– Яким чином?

– Ми таємно вивеземо вас, доправимо до сонцесяйної Австро-Угорщини!

– Мені не личить бігати, наче зайцю. Якщо на те буде воля Божа, я прийму мученицьку загибель, але поки що бачу, що йому потрібно, щоб я жив, тож він посилає вас уже вдруге. Дякую Господові і дякую вам, але не тікатиму, даруйте. – Він вийшов із машини і пішов до монастиря.

Ми забрали зброю в синодальників, усі вони були озброєні маузерами з візерунком на рукояті та ножами, якими можна було і битися у рукопашній, і метати. Синодальники були обмотані ланцюгами, як я й казав. Їх ми не знімали. Беата добила водія і синодальника, якому зламала коліно.

– Не можна залишати свідків, – сказала вона.

Ми повантажили тіла вбитих у авто, яке потім втопили у річці. Пішли до міста.

– Де ти навчилася так битися? – спитав я Беату.

– Я ж агент цісарської розвідки й мушу вміти добре битися і добре стріляти, – відповіла вона.

– Покажи мені, що ти вмієш, – попросив я.

– Зараз. – Вона легко відстрибнула від мене. Її очі виблискували у темряві.

Я напав на неї. Не вкладав усю силу в удар, хитрував, хотів її заплутати. Вона легко відбивала мої удари або ухилялася від них, а потім сильно штовхнула ногою в груди, і я полетів шкереберть. Зразу підхопився. Було боляче, але я завівся. Рівно настільки, щоб не втратити контроль над собою. Я не пішов у відчайдушну атаку, а почав хитро тіснити Беату до калюжі, яка була в неї за спиною. Я розраховував, що на слизькій землі вона втратить маневреність і стане легкою здобиччю. Так і сталося. Її нога ковзнула, вона пропустила удар, склалася навпіл, я вже хотів схопити її, коли вона кинула в мене шматком багна, просто в обличчя, в очі. Я нічого не бачив, намагався бити наосліп, та не влучав, натомість сам отримав удар, від якого гепнувся в ту ж таки калюжу. Знову спробував підхопитися, але ноги роз’їхалися, і вона засміялася.

– Іванцю, я ціную твоє бажання битися до останнього, але, здається, ти програв, – сказала Беата, і її сріблястий сміх пом’якшив мені гіркоту поразки.

– Але як? – спитав я. – Як ти змогла перемогти мене, найкращого сищика Російської імперії?

– Ну, в такій дикій країні, як Російська імперія, ти, може, і найкращий, але ви ж дуже відстаєте від Європи, яка вміє і любить вчитися у інших. Наприклад, методів бою.

– Я вмію боксувати!

– Цього замало, Іванцю. Є куди ефективніші засоби боротьби.

– Які?

– Ну, наприклад, я билася з тобою, використовуючи джіу-джитсу – старовинну східну систему, напрочуд ефективне бойове мистецтво.