Валерій Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

- Ну, не всі. Бо як, скажімо, чоловік у суботу народився, то його не тільки ніяка сатана не візьме, він сам будь-яку нечисть без борони побачить.

- Бабцю, як це - без борони? Це котра з зубцями?

- Ця, синку. Тільки не велика, бо хто ж її підніме, а маленька, з дерева зроблена. Так от - як хочете знати, чи оцей, приміром, Бахур не відьмак або чи його жінка не відьма, ви на них через ту маленьку борону подивіться. І одразу вгледите - і роги, і хвоста, і копита. Все, як нечистій силі належить.

За дверима аж застогнав нещасний Бахур. А мого братика перспектива побачити цього зануду з рогами, копитами і при хвості добряче розвеселила. А коли відсміявся, то бабусям сказав:

- Ну добре, дайте громадянину Вдовиченку спокій із вашими народними прикметами і скажіть краще, що ви ще можете додати стосовно вовкулаків і до того, як це ліпиться до зниклого вчителя. Припустимо, загриз його цей ваш перевертень. Усе одно має десь тіло залишитися. Самі ж кажете: вовкулаки людей не з’їдають.

- А буває ще так: вовкулака людину навіть не загризе, а просто вкусить. І кінець! Щоночі бідолаха на звіра перекидається, до ранку по лісу бігає, а потім знову в людину і так мучиться, мучиться, доки його хтось не вб’є або не розворожить. Отак, видно, і з Панченком було. Перестрів його десь вовкулака і або загриз, або вкусив.

- То що я маю робити, шановні мої експерти? Всі ліси-переліски, комиші, пустирі ми, звичайно, тричі прочешемо. Як є останки - цілі або пошматовані - обов’язково знайдемо. А якщо він, припустимо, живий і тільки у вовчій шкурі бігає, що тоді? Таких людей, котрі можуть вовкулаку в людину, як ви кажете, розворожить, за моїми даними у Великих Колодах теж нема. Не кликати ж Вітю Пальчика. Той лише чужу дурість на власний прибуток обертає.

- Як то немає? - дуетом обурилися бабусі. - А твоя сестричка? Сам отой…екстрасекс, котрий Пальчик - то він сам казав…

- Моя сестричка - не по тому дєлу. Ви поменше всіляких там Пальчиків слухайте… А от облаву організувати на вовків, це в принципі можна, але що з того? Ну, вб’ємо цього, як ви кажете, вовкулаку. А то виявиться зниклий Панченко. Що тоді? Того, хто стріляв - під суд за вбивство, а мене з вами - туди ж. За організацію і співучасть. Вам, звісно, умовно дадуть - з поваги до старості, а мені на всю котушку.

- А не треба вбивати! - замахали руками бабці. - Дурість яка! Маріє, слухай, ми тебе зараз навчимо. Візьмеш паска, можна свого, можна чоловікового. І у дванадцять ночі підеш на перехрестя. Перестрінеш вовкулаку…

- Громадяночки! - навіть не закричав, а зарепетував Олексій, - Ніхто нічого не візьме і нікуди не піде! Це ви, шановні зараз встанете і самі знайдете двері. Бо їй бо - виведу! Не буду я свою сестричку підставляти! У крайньому випадку сам піду, бо вовкулаки міліцейської форми бояться так само, як і осикового кілка.

- То упирі бояться… - намагалися заперечити бабці, але Олексій грізно підвівся з-за столу і це нарешті подіяло.

Коли двері за бабусями зачинилися, він зізнався:

- Я їм ото пояснюю, а сам думаю: Господи, що я мелю?

- Братику, - заспокоїла я його. - Не все, що старі люди кажуть, варто на глум брати. От скажи мені: чому ми з Павлом ніколи новонароджених поросят нікому не показуємо, доки не підростуть? І про опорос навіть ти не знаєш. Це перше. Друге: чому в нашому селі люди мітлу в сінях чи біля хліва завжди пруттям догори ставлять, а не навпаки? І чому біля дверей комори вісь від старого воза чіпляють?

- Про підкову над дверима до хати знаю. То на щастя. А щодо мітли і вісі - чесно скажу: не знаю… але пам’ятаю, як від баби в дитинстві тим пруттям пару разів нижче спини заробив за те, що двір підмів, а потім мітлу неправильно поставив.

- Так ото ж - поросят нікому не показують, щоб не наврочили. А щодо мітли, так це аби вештиці до хліва не занадилися.

Братик спантеличено глянув на мене і признався:

- Щодо наврочення, то про це я чув. Сам часом тричі плюю через ліве плече. А вештиці - це хто?

- А це відьми, тільки не ті, що чужих корів уночі доять і раз на рік на Лису гору на свій семінар літають, а особливо люті. Вони не тільки худобу, а й людей зі світу зводять.

- Сестричко, кохана, і ти у все це віриш? Я вже не питаю, звідки тобі все це відомо.

- Братику мій дорогенький, якби я вірила тільки у те, що в книжках написане, то я би зараз зі своєю вищою освітою у кращому разі у Софиного Зятя в генделику підлогу мила.

Каюся, не сказала я братикові головного: що не тільки я в нашому селі на так звані забобони зважаю, а й ще дехто. Конкретно - ті, хто колись на сусідів доноси в райком писав, а тепер вночі у нас під свинарником попіл розсипає - щоб невдача клятим куркулям була. Сипте, сипте! У нас із Павлом для таких, як ви навмисно будяк проти хвіртки росте. Діє краще колишнього партконтролю, недаремно друга назва його - чортополох.