Валерій Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

- От шкода, Маріє, що серед наших кандидатів немає жодного злодюги.

- Тю на тебе! Досить з нас тих, що вже маємо.

- Не кажіть! Із них не тільки вред, а й польза буває. Для трудящих. От у дев’яносто четвертому, правда, не у нас, а в тому окрузі, що за Чорним лісом, прибився один такий, досі люди згадують. Він там у себе в Києві обікрав на трастах… вважайте усіх! Од бомжів до міністрів. А головне - люди йому самі гроші несли, в черзі давилися, благали, щоб узяв. Що то столиця! Культура! А у нас? Тьху! Помирати будеш - гривню не дадуть.

- Не плюйся, тут тобі свинарник, а не твоя хата. Зараз у мене все язиком вилижеш. А гривню я дам…

- Марія, ну яка ж ви свята женщина!

- Але тільки як помреш - на віночок. Раніше - зась! Живи довго, Петю.

Петро посопів-посопів і знову мені казочку про білого бичка завів:

- Ну, словом, накрав цей кандидат стільки, що зосталося йому - або на нари, або у Верховну Раду.

- А чого це він у нашу глушину приперся? Висувався б у Києві, там же його знають.

- То ж то й є, що знають. На всіх кутках чекали - з собаками. Бо в конторі сама тільки поламана табуретка залишилася. Все вивіз і продав. А у нас в області якраз радіо замовкло, пошта газети розвозити перестала, а по телику було саме кіно про вашу тезку. Ой, вибачаюся - там “просто Марія”, а ви у нас - не просто…

- Не підлизуйся.

- Так ото ж - приїхав цей до них - і весь округ цілий місяць не просихав. Я так думаю, що той злодій на пропой не тільки все крадене пустив, а й свого добавив. Дуже вже йому припекло з отою недоторканністю.

- Ой, Петю, не буде баба дівкою.

- Точно! Особливо, після п’яти абортів.

- Спеціаліст, не відволікайся! Що з твоїм злодієм далі було? Купив мандата?

- Не вийшло. Інший обскакав. Заплатив за колгоспи всі борги і всю яловичину з морозильників по базарній ціні скупив. Либонь, більше накрав. А у цього грошей тільки й лишилося, що на зарубіжний паспорт, на якісь острови посеред океану. Хоча, кажуть, він тепер там у них - в їхній верховній раді. Значить, не все пропив, щось і в заначці лишилося. То як, Маріє, щодо гуманітарної допомоги?

- А це не до мене. Це до Васі Дизеля йди, свого кореша колишнього. Нагадай йому, як ви у п’ятому класі до туалету для дівчаток “жабку” вкинули, щоб нас налякати, а звідти завучка вискочила зі спущеними рейтузами і вас аж до лісу гнала. Мо’, Василь сльозу зронить від спогадів про щасливе дитинство. І щось та й дасть.

- Ага, дасть. Дожене і ще раз дасть, а за рогом добавить. Скурвився кореш! Капіталістом став, чортів експлуататор!

- Петю, а ти його “Капіталом” Маркса, як ти кажеш, з-за рогу!…

Коли Петя Гітлер ну дуже хотів випити, у нього прорізалося своєрідне почуття гумору:

- Маріє, ви ж самі бачите, у кого зараз Вася вимахав! Чистісінько ваш Коханий, тільки в штанях! Який “Капітал”, який Маркс? Його трактором “Т- 500” давити треба! А ця машина на всі Колоди одна. І та у Василя…

- А хто ж вам усім винен? Коли колгосп розкуркулювали, то Вася собі трактора пригнав, а ти що? У голови з кабінету дві мішки порожніх пляшок виніс?

- Ну, так за пляшки ж тоді одразу гроші давали. А з трактором морока… То кажете, помочі од вас не буде?

- Не буде.

- А мо’, я гній вивезу?

- Вже вивезли. Та ще й заплатили.

Петя аж підскочив:

- Хто?

- Фермерка зі Старого Зозова. Вона для нових українців городину вирощує - щоби без капочки хімії. А у нас свині так харчуються, що гній у них, вважай, екологічно чистий продукт.

Від такої соціальної несправедливості бідний Петя ледь не розплакався:

- Це ж треба! Слухайте, Маріє, а може я до вашого родича наймусь, котрий Шериф? Пропажу разом шукати?

Я зареготала так, що весь свинячий гарем зірвався на ноги:

- Ой, доктор Ватсон знайшовся! У Великих Колодах!… Хоча стій! Ти ще не весь розум пропив. Слухай уважно: до Олексія ти, звичайно, підійди. Скажеш - я послала. Щоправда, грошей на таких, як ти, у нього немає. Бо у нас не Київ і навіть не область. Але як щось цікаве почуєш або побачиш, то він може натякнути агітаторам, аби ті вже зі своїх кишень щось кинули - за цінну інформацію.

Зраділий Петя Гітлер підскочив і вже намірявся бігти, але я його гальмонула:

- Тільки затям: коли хочеш помагати, то щоб як у школі: “без бре…” Бо точно втоплять тебе у сортирі, як ті москалі своїх терористів.

Петя Гітлер побіг вулицею, аж закуріло, а я похвалила себе за геніальну ідею. Знайти довірену особу наш алконавт, звичайно, не знайде. Бо він і на тверезу голову Маньку і Ганьку з коровами плутає. Але галасу здійме, що той тхір у курнику. Ану ж наполохає когось причетного.