Валерій Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

- Знаєте, як наш лідер оцю публіку називає, котра соціологи?

- Не чув.

- Наперсточники! З ними - скільки грошей не кидай, а всі у них у кишені будуть. От як ви вважаєте, пане владо, на минулих виборах у Верховну Раду з кого оці соціологи найбільше здерли?

- Звичайно, з того, хто найбільше голосів набрав. Логіка.

- Подаруйте вашу логіку Петі Гітлеру, бо так у лейтенантах і посивієте. Найбільше вони заробили якраз на тих, хто пролетів, мов фанера над Парижем.

- Та ви що! А як це так?

- Талант, пане владо, талант! Такого замовникам наспівали, що ті їм одразу всю суму передоплатою скинули.

- Багато скинули?

- Що вам скажу - от ми школярикам по п’ять копійок за наклеєну листівку платимо. Від себе, можна сказати, відриваємо. Плачемо отакими… ні, о-о-отакими сльозами, що діток ображаємо, але більше нема. А ці - наперсточники - чемоданами гонорар беруть. Як скажу суму прописом - все одно не повірите. З автоматом Калашникова стільки за п’ять років не заробиш, навіть якщо виключно “обмінки” грабувати.

Мій чесний Шериф ухопився за голову:

- Господи, що ж це робиться? У нас у Великих Колодах колись, ще за радянської влади, мій двоюрідний дядько дав за дочку в посаг три кіла червінців. Червінців, а не сотенних і навіть не двадцятьп’яток. І що? Ще оркестр “вишибального” маршу не дограв, а вже йому на голову обехаес з прокуратурою і районне кадебе. А тут - чемоданами! Кінець світу! І хоча б на користь, а то ж - на вітер! І що, ради на них немає?

- Звідки? Це ж вам не кримінальний елемент. А за їхні художества статті не передбачено. Це тільки комуняки колись голові колгоспу або директору заводу за приписки строк давали. А ці - що вам треба, те й намалюють. А народ вірить!

- Ну добре, народ вірить. А ті, котрі замовляють, чого мовчать? Це ж аферизм!

- По-перше, мовчать, бо куди з такою скаргою підеш? У податкову інспекцію? Не смішіть! Звідки у скромного нардепа з зарплатою півтори тисячі гривень зайвих п’ять мільйонів доларів віднайшлося, та ще й не задекларованих!

- Ні, це вже точно кінець світу. Наші бабці он тридцяти гривень прибавки до пенсії котрий рік чекають. А вони - мільйонами розкидаються!

- Пане владо, ви аніж отут-от теревені слухати, пройшлися б назирці за тими наперсточниками, бо раптом хтось із них після літра випитої і пів поросятка з’їденого теж у якійсь копанці втопиться, а вам відповідати!

Тут і я свої п’ять копійок встромила:

- А що - по-вашому Кульок у копанці втопився?

- Ні, не втопився.

- Чому ви так вважаєте?

- Бо він - лайно. А воно не тоне.

- Жартики у вас, шановний. Мій Коханий почервонів би. Котрий кнур!

- Привіт йому. Він, здається, єдиний політично не заангажований у ваших Великих Колодах. Бо решта вже продались. Або набивають ціну.

- Що за натяки? - насупив брови Шериф. - Як усі, то і я?

- Боронь Боже! Я виключно про відсутніх.

- І про відсутнього Кулька теж?

- По нього - в першу чергу. Мене лише одне цікавить: де це він примудрився так гарно заховатися, що на нього й досі ніхто не наступив?

Наступного дня з села зникли всі журналісти. Ще вчора до пізньої ночі тинялися за звичкою вулицями, скрізь заглядали, клацали своїми фотоапаратами та наводили на все телекамери, перекрикували, сидячи в генделику, навіть наших сільських цапів і собак - а тут раптом тиша! Благодать! Самі лише агітатори з наглядністю під пахвою туди-сюди бігають. Ну, та ми до них уже звикли.

- А куди це ваша Каїнова печать поділася? - поцікавилася я у вусатого “правого”, котрий якраз минав наші ворота. Він зупинився, посміхнувся і не без задоволення пояснив:

- Серед ночі рвонули на Трускавець. Хтось стукнув, що „дорогая пропажа” начебто підліковує страчене тут здоров’я в колишньому цекістському санаторії. Під чужим прізвищем, що характерно.

- А під яким саме - невідомо?

- Відомо. Кацнельбоген.

- Ну дуже поширена фамілія, - погодилася я. І повернулася до господи.

Тільки-но тісто поставила, як Петя Гітлер припхався. Серйозний такий, що навіть ноги витер.

- Маріє, кличте вашого родича, хай веде до агітаторів.

- Що таке? Вибачатися надумав за агітацію в сортирі?

- То нехай вони тепер переді мною вибачаються! Бо я їм їхнього Кулька найшов!

- Петю, я за жарти не платитиму.

- Маріє, які жарти? А потім - мені грошей не тра! Навіть від отих… Я теж свою гордість маю. Хватить з мене, що вибачаться. Ну, може ще пару пляшок дадуть… Але виключно як ту, як її? Аморальну компенсацію.

- Оце точно, що аморальну. Що ти там уже вигадав?