Валерій Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

- Що ви з ним голову морочите, люди добрі? Дайте йому на пляшку, то він із вами не те що російською, китайською мовою заговорить!

До московських спеців нарешті дійшло:

- Во, мля! Опять на маргинала напоролись!

- За що боролися, на те й напоролися, - втішив Зять. - А взагалі у нас у Великих Колодах такі справи натщесерце не робляться. Заходьте до мене. Бо горілка гріється, закусь стигне. А потім я вам такі шашлички зроблю - вах!

- Ходімо, - приречено сказав нашенький. - витрати спишемо на представницькі.

- Ходіть, ходіть, - підтримав його Зять, - в ногах правди немає, а суха чарка рота дере.

- Послушайте, - озвався старший з двох спеців, котрий з борідкою. - Вы же, кажется, не украинец?

- З Кавказу я.

- И говорите по-ихнему, то есть, по-украински?

- Аякже! З поваги до тещі. Вона мене любить і сином рідним кличе. А я їй, по-вашому, як відповідати повинен: спасіба, мама?

- Тёща? Зятя? Любит? Ну, ваще!… что за страна?!

І пішли до генделика. Вочевидь, наша українська культура вже до Росії якось пробилася. Бо слова “горілка” і “закусь” перекладача не потребували.

В генделику попри ранню пору вже смакував каву “правий”, отой, що кожну дискусію до рукопашної доводив, а навпроти нього сидів мій родич Шериф. Як то кажуть, для порядку. І ми з Галею - тихенько собі в куточечку оформляли накладні на куплених у нас свинок.

Ще не встигли соціологи з нашим центристом сісти за столик, як “правий” зірвався на ноги, розкинув руки і басом проголосив:

- Как говаривал в аналогичном случае первый русский революционер протопоп Аввакум: «Пошто прикатили, б…ски дети?» Палкий привіт москаликам!

“Москалики” аж попригиналися, а їхній старший злякано перепитав нашого:

- Это точно не Галиция?

- Та ні, - перейшов на державну кучерявенький, - але цей пан таки з Галичини. І наш, до речі, опонент.

Росіянин зрозумів без перекладу, бо лише головою закивав:

- Мощный у вас пиар, мощный, ничего не скажешь!

І тут Зять почав виставляти на стіл укриті холодною росою пляшки, свіжоспечені хлібини, цибульку-огірочки-помідорчики-перчики-укропчик-петрушечку. А на самий центр - велику тацю, на якій у вигляді шашлику розлігся один із тих нащадків Коханого, кому в цьому житті не пощастило.

Господар особисто налив російським гостям по фірмовому гранчаку з весільного посагу своєї тещі і виголосив довгий українсько-кавказький тост за дорогих гостей і гостинних хазяїв.

Після третьої, гусарської, москвичів пробило на правду:

- Хотели по-честному, а вышло, как у… Черномырдина.

- То нічого, колеги, то нічого. Перекусимо, погуляємо, надвечір юшку замовимо, уху по-вашому. А оці анкетки ви нам залиште, ми над ними попрацюємо.

- Тут главное, чтобы ваши результаты с последующим экзит-полом не разошлись.

- А це ще що за хієровина така?

- Последний писк моды: после выборов на участках опрашивают людей, кто за кого проголосовал, а потом сопоставляют с предварительным анкетированием.

- Що ви кажете? Спасибі, бо ще встигнемо оцей ваш, як його, котрий екзіт, загнати в кошторис.

- Рано радуетесь. На Западе с этим очень строго. Сойдутся цифры - распишитесь в ведомости. Не сойдутся - в грызло!

- Що, так одразу і в гризло?

- Ну не совсем так. Это я образно. Просто сошлось - есть оплата и новый заказ, не сошлось - нет ни бабок, ни заказа.

- Н-да… Європа, я вам скажу. А у нас навіть курви без передоплати не дають.

- А у вас в селе и такой сервис есть? - пожвавішали “специ”.

- Є. У нас усе, що хочеш, є. Навіть уроки естрадного вокалу. І ті, про кого ви питали, теж є. Та вже десь котрий день не видно. Мо’, в область майнули, а мо’ і в Київ - на підвищення кваліфікації.

- А, ну ладно. А насчёт девочек, так вы не лезьте в НАТО - и проблем не будет. Ну что - наливай?

- Аякже!

- Стоп! Та куди ж ти, опудало москальське, гранчака тягнеш?

- А что - тебе жалко?

- Та до чого тут жалко! Хіба ж можна отак - на вису наливати?

- А почему нельзя? Что, плохая примета?

- Дуже погана. На вису тільки на кладовищі наливають. Бо там столів не накривають.

- Хм-м-м… а у нас всегда так наливают…

- От того у вас там усе отак от - сторч головою.

- Чего-чего? Да на себя посмотрите!…

- Брек! Ану розійшлись у різні кутки і тихесенько п’ємо!

На жаль, дискусія між нашими і їхніми на найцікавішому місці вийшла за межі мого слуху - бо вся соціологічна братія рушила протруситися після шашликів. Але я нічого не втратила, бо коли підсіла до родича, то почула, як “правий” говорить йому: