Валерій Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

- Жіночих? - жахнулася я.

- А то вже як повезе, - пояснив “автономіст”, - Та я не це мав на увазі. Наприклад, як ви гадаєте - от хто двійників придумав?

- Та либонь ніхто, а природа. Або артисти, якщо ви Вірку Сердючку на увазі маєте.

- Ой, знову ви зі своєю сільською безпосередністю. Я не про тих близняток, що від тата з мамою, а про котрих у бюлетенях. От приміром, пхаєте ви свого кандидата у Старокозолупівському окрузі.

- Що, є такий?

- Я сказав - приміром. Не перебивайте, будь ласка. Краще налийте чого-небудь, бо у мене після вашої гостинності труби горять.

- Молочка?

- Можна й молочка, тільки з-під скаженої корівки.

- Такого не тримаємо. Ви, шановний, у капезе сидите, а не “У зятя”.

- Що, взагалі гнати перестали? Ганьба!

- Прошу не висловлюватися. Краще розказуйте далі про своїх двійняток із Козолупова.

- Добре. Так от - в оцьому самому окрузі основний конкурент вашого кандидата має прізвище, скажімо, вибачайте, Бзденко. Та ще й на додачу - Сигизмунд Калістратович. Скажіть, можна знайти йому повного тезку?

- Складно, - погодилися ми з братом.

- Але можливо! Особливо, якщо добре захотіти і заплатити. Україна велика, десь та й бігає ще один Сигизмунд Калістратович Бзденко. А далі вже справа техніки: домовляєтеся з ним і реєструєте у вашому старокозолупівському окрузі, увага! - як незалежного кандидата. До нашого він офіційно не має ніякого відношення! Виключно унікальний збіг обставин, що два Сигизмунди Калістратовичі захтіли балотуватися саме у вашому окрузі. Головне - щоб у народу, котрий збирався за справжнього Бзденка голосувати, замакітрилося в голові і він у бюлетені поставив хреста не там, де треба, а навпроти двійника. Ну, воно, звичайно, масового затемнення свідомості не відбудеться, але в нашій справі часом і два голоси важать.

- Ну, а якщо ви отого Бзденка номер два не віднайдете? Або віднайдете, а він ні за які гроші не захоче гратись у вашу дурню? Що тоді?

- Ох, лейтенанте, лейтенанте! А ще в МВС служите! Що тоді… Берете якого-небудь Зорія Октябровича Мандюка і через паспортний відділ, за помірну, звичайно, плату швиденько робите з нього вашого Сигизмунда Калістратовича Бзденка, чи хто вам на той момент потрібен. І вам пожиток, і людині радість.

- Та ви що?

- Та ото! На минулих виборах одна така Анка-кулеметниця поміняла прізвище на… Моніка Левінські! Слухайте, наш головний піарщик од заздрості ледь у вікно не вискочив! Це ж треба! Такий хід, такий хід!

- І що, допомогло?

- ЦеВеКа не зареєстрував. Консервативний народ, ніякого польоту фантазії. А з оцим вашим, котрий зник, я вам скажу, непогано придумано.

- Тю на вас! - обурилась я. - може, людини вже на світі немає, а ви: непогано придумано.

- Та живий він, куди дінеться! Пом’яніть моє слово: це його свої ж десь прикопали… тьху, в переносному розумінні слова, в переносному! А потім, коли всі вже втомляться шукати, він з’явиться в самих лише порваних трусах і галстуку і розповість казочку, що його викрали конкуренти і весь час тримали без води та їжі у підвалі дачі їхнього лідера. І то не важливо, що у лідера немає не тільки підвалу на дачі, а й власної дачі. І взагалі, він навіть не у приватизованій квартирі живе, а в казенній. Від Верховної Ради. Все одно, хтось та й повірить. І не проголосує.

- Вас послухати, так для українців найголовніше в житті не сіяти, не орати, а - проголосувати.

- А як же інакше?!

Той день надовго нам запам’ятався. Вночі не спали, в обід гасили міжетнічний конфлікт, а надвечір…

Тільки сіли до столу, а з вулиці - крик, вереск, гармидер, як у курнику, коли туди тхір залізе.

Павло подивився у вікно і сказав:

- О, „праві” свого б’ють!

Я й собі зиркнула через чоловікове плече:

- Де? А-а-а… Ти, дорогий мій, відстав від життя. Цей з учорашнього дня вже не „правий”, а навпаки. Казали бабці на лавці, а їм - Софа, а тій Галя переповідала, що чув її Джигіт… А він що тут робить?

Так, нічого схожого в жодному мексиканському серіалі не побачиш! Цілий натовп суне до Шерифової хатки, агітатори аж четверо тримають за руки свого конкурента, решта кулаками розмахують, щоправда, ще не б’ють, а тільки галасують. А попереду йде Зять із полумиском і раз-по-раз тиче тим, що у полумиску, затриманому під носа.

- Кидай усе, Павле, і бігом до Шерифа! Бо чого доброго, і його поб’ють за компанію.

Встигли! Вскочили до братового кабінету з чорного ходу за мить до того, як розлючений натовп увірвався з головного.

- Арештовуй його! - проголосив Зять із порога. - Він убивця! Він не просто убивця - він маніяк!