Валерій Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

Самуїл і справді стояв навпроти сільради, причепивши на груди клапоть білої матерії з намальованою “зіркою Давида”. Я таке бачила тільки в кіно про список Шиндлера. В руках наш єдиний на все село єврей тримав плакат із написом: “Ксенофобії та антисемітизму - ні!”

Народ набігав з усіх боків, оскільки такої форми волевиявлення, як пікет, наше село не знало, навіть коли ділили земельні паї. Кожному було цікаво глянути: що ж то воно таке? Тим паче, що пікетував сумирний Самуїл, котрий не те що когось із сусідів - муху боявся образити. А тут - одразу! Пікет!! Як він сам казав, коли його випадково струмом било, “азохен вей”!!!

Краєм ока я помітила, що неподалік з безневинним виглядом походжає котрийсь із агітаторів, зиркаючи, одначе, раз-по-раз в бік натовпу. Помітила - і забула. До пори, до часу. Бо Самуїл уже вступив у дискусію з моїм Павлом.

- Самуїле, що таке антисемітизм, я знаю. А що ти маєш проти баби Ксени?

Пікетник ображено засопів і демонстративно перейшов на “ви”:

- От ви, Павле, і ваша Марія - культурні люди. Маєте мобільник…

І цьому дзвонити приспічило. Дався ж їм наш мобільник!

- То я й кажу: маєте мобільник, вищу освіту, свиней розводите, а не знаєте, що таке ксенофобія.

- І що?

- Те ж саме, що й антисемітизм. Супроти євреїв, значить.

Тут уже я приєдналася.

- Самуїле, і хто ж це тебе так образив, що ти своїм плакатом горобців лякаєш?

- Антисеміти.

- Де ти їх бачив? Хто, де, коли? Скажи - ми їм бубна дамо!

- Не дасте. Бо це ви всі.

Опа! Мало того, що ми капіталісти, куркулі по-вуличному, так ми ще й антисеміти. Приїхали. А Самуїл вів далі:

- Мою національну гідність ображаєте.

Тут уже вперед Шериф пропхався. Побачив зі свого вікна збіговисько перед сільрадою і примчав:

- Самуїле, хвилиночку! Як вас хтось образив, то прошу до офісу. Спишемо заяву, протокол, проведемо роботу, як треба буде - то й притягнемо… це ж не жарти. Мало нам виборів, так ще й антисемітизм…

- На себе пишіть! І роботу з собою проводьте! І себе притягайте! Бо ви, лейтенанте, щоб знали, у нас на селі антисеміт номер один!

Востаннє такий вираз обличчя був у мого родича в п’ятому класі, коли він сів на кнопку, підкладену дівчинкою, в яку він був закоханий. На тому перша любов трагічно обірвалася, та так різко, що хлопець і досі нежонатий ходить.

Цього разу Олексій оговтався швидше, але не зовсім. Бо ляпнув:

- Самуїле, перехрестіться! Який з мене антисеміт?

- От-от-от! Самі хрестіться, а мене не примушуйте.

- Вони не хрестяться, - шепнула я на вухо братові.

- Юдеї не хрестяться! - продублював мене Самуїл. - Люди, бачите? Сьогодні він уже мої релігійні переконання зобижає. А завтра накаже, щоб я без “мугендовіда” на вулицю не виходив - як у окупацію!

Плакат в руках у Самуїла задрижав разом із ним - чи то від образи, чи то від обурення. Мій братик з досади аж об поли вдарив:

- Ну, по-перше, у нас не окупація, а незалежна Україна.

- То для вас вона незалежна. А для мене? Татари - й ті мають автономію, а євреям - дулю з маком? Котись, мовляв, Самуїле, у свій Ізраїль? Чемайдан-вокзал-Тель-Авів?

Натхненна Самуїлова промова справила враження. Дехто з бабусь почав шморгати носом і витирати краєм хусточки сльози, промовляючи:

- Це ж тра! Довели бідолаху! Куди йому тепер?

Шериф зрозумів, що ще трохи - і Гітлером зватимуть не Петю, а його, офіційного представника влади, між іншим. От уже порадіють і “ліві”, і “праві”! Тому він ще раз викашлявся і взяв Самуїла під лікоть:

- Як маєте щось до мене особисто, то пишіть скаргу моєму начальству. Воно дасть раду. Ще якісь факти антисемітизму навести можете?

- Скільки завгодно! От що ви, лейтенант, вчора Васі Дизелю сказали, коли він колесо рихтував до вашої машини? “Васю, твоє “щас”, як жидівське “зараз”.

- Ну, сказав! Але спересердя. Вася хлопець хороший, але ж гальмує! Все “щас” та “щас”, а мені їхати треба. Агітатора шукати, хай йому!

- І що, обов’язково знадобилося жидів поминати? У вас агітатор зник, а ви про мою націю? Що, знову євреї винні?

- Так то ж приказка така.

- А у вас, українців, хіба інших приказок нема? Тільки про жидів?

Мій Шериф розгубився і навіть почервонів. У натовпі загигикали, баби перестали плакати. Довелося рятувати репутацію родича.

- Самуїле, дорогенький, лейтенант більше не буде ображати вашу національну гідність. Він казатиме Васі: “Васю, мені твоє “щас”, як серпом по яйцям”. Влаштовує?

- По яйцям влаштовує. Аби не по єврейським.

- Домовилися. Хто ще вас ображає?