Валерій Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

- Тату, не треба так хвилюватися. То ж був демократичний централізм, себто, диктатура, а зараз у нас, яка не є, а справжня демократія.

- Павло, не вчи вченого. Тим більше - батька. Демократія, може, і справжня, тільки демократи ті ж самі. Познімай з них піджачки за тисячу доларів, одягни у френчі - можна обабіч товариша Сталіна у президії розсаджувати.

На відміну від свекра мене хвилювала набагато конкретніша проблема. Це ж тільки одна команда рипнулася підписи збирати. А що буде, коли припруться решта? Одне з двох - або мій свекор таки спустить на агітаторів Бровка, або у нього, не дай Боже, серце не витримає. Йому ж хвилюватися не можна.

Тож доки Павло заспокоював свого батька, я хутенько перебігла до брата-Шерифа з однією, як мені здалося, слушною думкою.

Проте, Олексій був не сам. Отой слідчий із центру, котрий сказав “гоп”, не подивившись, у що вскочив, сидів у нього в офісі, втомлений, розслаблений і десь навіть нещасний.

- Марію ви пам’ятаєте, - сказав Шериф, - при ній все можна. Вона у нас ця…

Але тут я його перебила:

- Отепер, братику, я за комуністів проголосую!

Братиком трусонуло. І то добре.

- Ти чого?

- Бо при них горілку в сільпо тільки до сьомої вечора продавали.

Почервоніли обидва.

- Так це ж ми, сестричко, розумієш, тут, у порядку оперативно-слідчої роботи, версії проробляємо.

- Бачу-бачу, он дві версії вже пророблені за сейфом стоять. До самісінького денця проробили.

- Ти б замість глузувати, та щось підказала б розумне. От як нам того гаспида віднайти? Які чорти його вкрали? А головне - кому він треба?

- Зараз - точно нікому. А може то він за свої старі паскудства розплачується? Як там в усіх детективах радять? Для початку покопатися в минулому постраждалого. От яке у нього минуле?

Тут уже відгукнувся слідчий із центру:

- Та яке у цієї публіки минуле? Підозріле. Повне зібрання статей Кримінального кодексу України. Від шлюбного афоризму до крадіжки шпал на перегоні “Бердичів-Козятин”.

- То чого ж ви тут сидите і вухами ляпаєте? Беріть цих лебедиків і тягніть до суду під відповідну статтю.

- А тому сидимо, що собі дорожче. Ви ж знаєте, як воно у нас: колись за комуністів курей у колгоспі крав, а зараз - борець із режимом, народний обранець. Або ще веселіше: сидів за спекуляцію дефіцитним лінолеумом, а тепер - лєпший друг у Самого… разом на води їздять.

Я кинулася дурненькою:

- З ким їздить?

- А з отим!

І показав самими лише очима на офіційний портрет, що висів на стінці над Шерифовим столом.

- Ну, це вже…

- Так ото ж, кажу. Я колись притяг одного такого, як ви кажете, лебедика за перевищення швидкості. Мчав по селу на сто сорок! Мало того - вискочив на стрічну і протаранив корову. Уявляєте - скотинка через заднє скло вилетіла!

- А він сам?

- А що йому, бугаю, станеться? Рогом вухо порвало, та й усе.

- І що далі?

- Далі з’ясувалося, що цей Шумахер ходить у помічниках мало не у самого спікера. Понабігло начальства!… Йому “пардон на разі” і під білі рученьки з капезе вивели, а мене - в оборот!

- А якби він не корову, а людей позбивав?

- Ой, Маріє, ви наче вчора на світ народилися! Було б те ж саме! Мені ще пощастило, бо доки у відділі внутрішніх розслідувань, вибачайте, дупу мантачили, отой помічник партійну касу обікрав. Інакше ходив би я зараз у вашого родича в заступниках, та ще й на ставці прибиральниці. Тож тут не те що вип’єш, уп’єшся до непотребства.

- Вам, мужикам, аби привід. А я, між іншим, у справі. Агітатори пішли по селу зі списками на підтримку своїх коханих.

- То й що? Нормальна процедура. Згідно з законом. Нема списків - нема тебе в бюлетені. Хоч ти гопки скачи, хоч плач.

- Братику, плакати будемо ми з Павлом. І ти теж, як наш родич. Павлів тато через тих клятих списків так перехвилювався, думали - все! Інфаркт! Каже: сьогодні це виборчі списки, а завтра - розстрільні. Тридцять третій рік згадав, коли хліб трусили теж по спискам, одноосібників. То може в місті все це позабувалось, а у наших пам’ять довга.

- Що ти пропонуєш?

- Запроси всіх старших агітаторів до себе, скажи приблизно таке: списочки ви собі десь у іншому місці заповните, а у нас народ полохати не варто.

- Заборонити? Так я ж не маю такого права!

- Він не має такого права, - підтвердив слідчий із центру.

- А хто сказав, що він заборонить? Дружня порада. Мовляв, народ у нас несвідомий, боязливий, ще з переляку взагалі на вибори не прийде. А мо’ й за вила візьметься.

І тут отого, з центру, раптом пробило на правду.