Валерій Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

- Бо либонь ще дурніший! - висловив хтось припущення.

- От ви тут посваритеся, поб’єтеся, - сумно озвався Самуїл, - а винними знову будуть євреї. Як у тридцять третьому році.

- Якому? Коли був Голодомор?

- Ні, коли Христа розіп’яли!

- Ну, знаєш! І пам’ять же у тебе!

- Не скаржусь! - огризнулася “жертва антисемітизму”.

- Чекайте, чекайте! - це мій свекор. - Щось тут не стикується. Школяреві ясно, що від такої агітації буде негативний результат: проти одного вашого, Самуїле, голосу в плюсі кілька десятків наших у мінусі. Бо кому сподобається обіцянка повернути нас у двадцяті роки?… “Праві”, ви сказали? Але ж отой агітатор, що вам це розказав - від “центристів”!

- Опаньки! - це вже Шериф не втримався. - Громадянин “центрист” пройде зараз зі мною складати протокола про порушення виборчого законодавства і спробу розпалення міжнаціональної ворожнечі. Стаття сто шістдесят перша. До п’яти років, як з гармати! А ви, громадянине Фірінштейн, підете за свідка.

- Не піду я нікуди! - вперся Самуїл.

- А, не підете? Тоді я вас відведу: за несанкціоноване пікетування. Ви в сільраду заявку подавали? Час і місце проведення узгодили? Ні! Отож, не рипайтеся і слухайте, що вам люди кажуть.

У цей час до Самуїла пробився його молодшенький, посмикав за штани і коли той нахилився до дитини, малий начебто на вухо, а насправді - на все село забасив:

- Татку, чуєш, татку, а бабця казала, що жидами не всіх євреїв обзивають, а тільки вредних. А ти ж не вредний… Татку, ходімо додому, увімкни мені футбол по телевізору.

- Ти що, будеш футбол дивитися?

- Ні, футбол подивишся ти. А я шкоду зробив - розбив маминого бутля. То вона, якщо ти будеш дивитися футбол, гніватиметься не на мене, а на тебе.

- Ну от, - розсміявся Шериф, - маємо жертву домашнього антисемітизму. Самуїле! Марш додому, до жінки, залагодь халепу з бутлем, а потім - до мене в хату на протокол. А ви, громадянине Жидовоз… Петро! Чуєш: до тебе звертаюсь! Зав’язуй із п’янкою і міняй прізвище.

На цьому перший в історії села міжетнічний конфлікт було залагоджено. Щоправда, той нарваний “правий” ломився в офіс до Шерифа з криком: “Де цей провокатор? Я зараз із нього самого обрізаного зроблю! Кривими ножицями!”

А ще більший галас здійнявся в “піонерському таборі”, коли вирахували, що провокатор - не “лівий”, не “правий” і не “центрист”, а взагалі - від однієї, як вони себе називали, автономістської партії, агітатори якої до нашого села ще не дібрались, але встигли упхати до лав опонентів свого “засланого козачка”. У нього знайшли пачки листівок усіх трьох фракцій і багато тюбиків з клеєм “Момент”. Агент „автономістів” мав завдання клеїти ці листівки намертво на машинах, на вікнах і на вітрині генделика. Щоби викликати у людей, котрим чи не зубами доведеться віддирати наклеєне, негативне ставлення до кандидатів десь на рівні підсвідомості. Але до цієї диверсії не дійшло. Агент тільки глянув на Зятя в момент, коли той величезним ножем різав м’ясо на шашлик - і чомусь у його мізках, теж, певно, десь на рівні підсвідомості з’явилося гостре небажання заклеювати вітрину генделика.

Отож, підступну натуру “засланого козачка” розшифрували, і тепер уже бити його хотіли всі.

Але якось обійшлося. Та про всяк випадок Шериф подзвонив батюшці, котрий у нас на три села, і просто таки зобов’язав його підготувати до неділі казання про те, що “немає ні елліна, ні іудея…”

Святий отець, щоправда, вперся:

- Я служу в церкві, а не, прости, Господи, на телебаченні. У нас проповіді виголошуються не коли комусь захочеться, а коли треба за церковними приписами.

Але братик мій теж не в тім’я битий:

- Якщо треба, то навіть не в церкві, а на майдані проголосите, отче. Щоб і нехрещені, і неправославні послухали.

Зрештою порозумілися. Тільки батюшка таки вщипнув Олексія:

- А як і ваш чеченець зажадає мечеть для нього відкрити, то ви вже мене заздалегідь попередьте.

- Це ви про Зятя? То нема чого попереджувати. Бо він у нас якраз не чеченець і, до речі, православний. А що до церкви не ходить - так просто нема коли. Зате на храм офірує - ви не знали?

А горе-агітатор, чекаючи на машину з області, котра мала депортувати його за межі округу, вчив мене з Шерифом тонкощам передвиборних, як він сказав, технологій:

- У вас тут не село, а край неляканих… виборців. Подумаєш - пустив одну-єдину піарівську заготовку…

- Що-що?

- Ну, плітку по-вашому. І ледь не кастрували! І хто? Якби ж несвідомий електорат, а то ж такий, як я, піарщик! Можна подумати!… Можна подумати, що вони там у їхній партії ніколи в чужих трусах додому не верталися.