Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

Здесь есть возможность читать онлайн «Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Темпора, Жанр: Иронический детектив, Исторический детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Після виходу у відставку колишній філер Київського охоронного відділення Іван Карпович Підіпригора купує на зібрані гроші невеликий хутір Курбани Роменського повіту Полтавської губернії, де збирається вести спокійне життя провінційного землевласника. Та спокій йому дуже швидко набридає, тож Іван Карпович охоче починає займатися цікавими справами і поступово стає справжнім приватним детективом, а потім і зіркою пригодницької літератури всієї Російської імперії.

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Як поліція відреагувала на кістки? — кажу я, підбадьорений замашним ковтком коньяку.

— Дивно. Викликали керівництво з Полтави, ті примчали й почали казати мені, що нічого не було.

— Ну так, бо інакше ж скандал.

— Так! Я маю зв’язки в Полтаві, маю зв’язки в Петербурзі, я задіяв їх. Вимагав одного — слідства та розшуку вбивць. Але нічого не досяг. Всі слухали мене і просили забути те, що сталося. Бо якщо вести слідство, то про таємних убивць стане відомо. Сотні вбитих — і не де-небудь у Сибіру чи на Кавказі, а в центральних губерніях! Як ми будемо виглядати в очах всього світу? А ще ж внутрішні бунтівники спробують використати цю історію. Ні, ніякого слідства, кістки з черепами таємно зарити і про все забути. Мене попередили, що якщо я буду розкопувати цю історію, то на мене чекають неприємності! На мене, дворянина, людину з грошима і зв’язками! Якщо я не можу знайти справедливості в нашій країні, то хто тоді може?

— Крамольні речі кажете… — зітхаю я і підводжуся, бо платівка з Шаляпіним закінчилася. Ставлю її на початок і повертаюся за стіл.

— Я сказав, що забуду ту справу. Але я не з тих, хто забуває. Тому я хочу найняти вас. Репутація ваша, Іване Карповичу, така, що ви саме той, хто мені потрібен. І ви їх знайдете.

— Ви хочете помститися тим людям?

— Ні. Помста — шкідливе почуття, яке б’є перш за все по тому, хто мститься. Просто я хочу убезпечитися від тих людей. Бо я ж досі боюся, що вони повернуться, щоб убити мене як небезпечного свідка. Я з’їхав з маєтку, переховуюся, оминаю знайомих, вимушений найняти охорону, весь час чекаю кулі чи ножа. Я не хочу так жити, я не бунтівник якийсь, не злочинець.

— Я теж не злочинець. То що я маю робити, коли знайду тих людей?

— Повідомити мене. Просто повідомити і забути про них. Це все, що треба, далі я зроблю сам.

Удаю, що замислився. Для себе я вже вирішив, що візьмуся за цю справу, бо вона цікава і я вже аж тремчу, наче мисливський пес, що давно не був на полюванні. Важка справа, цікава справа, від якої я у захваті. Але нічим не даю зрозуміти, що вже вирішив. Удаю, що вагаюся. Так треба робити, поки тривають перемовини. Посульський чекає, він теж уміє торгуватися.

— Це небезпечна справа, — нарешті кажу і кручу головою, мовляв, схиляюся до того, щоб відмовити.

— Так, Іване Карповичу, небезпечна. Я знаю ваш гонорар за звичайні справи і потроюю його. Плюс я готовий оплатити ваші подорожі, які знадобляться в цій справі.

Я подумки віддаю йому належне. Ні, він зовсім не розкидається грошима, він знає їм ціну. Його пропозиція на нижній межі можливого. Точне влучання. І він не боїться оплачувати мої подорожі, бо розуміє, що я занадто люблю свою справу, щоб не шукати, а просто тринькати гроші.

— То як, ви згодні?

— Так. Але я хочу, щоби наша домовленість була зафіксована на папері, — кажу Посульському, і він усміхається.

— Так, я знаю про це ваше правило і поважаю його. Документ кращий за будь-які слова. Ось договір, який ми підпишемо.

Посульський дістає з валізки, яка стоїть біля столу, шкіряну теку, а вже з неї аркуші паперу, на яких чітко викладено, що я мушу зробити, щоб отримати винагороду. Окремим пунктом зазначено, що я довічно мушу зберігати в таємниці всі подробиці цієї справи.

— Ось вам сто рублів, це на перші витрати. За необхідності телеграфуйте в мою контору, підписуйтеся Іваном Розшукаєвим, і вам надсилатимуть потрібну суму.

Дивлюся, а він уже заспокоївся. Справи дозволяють утекти від страху. Я прочитав договір, підписав обидва примірники, те саме зробив і Посульський.

— А тепер я хочу, щоб ви ще раз мені все розповіли в подробицях про ту ніч, — кажу йому.

— Мені б не дуже хотілося згадувати. Краще ось, почитайте, це матеріали, які встигла назбирати поліція, поки справу не закрили. І мої спогади. Залишайтеся тут, вивчайте. За три години я заїду. Якщо будуть ще запитання, то відповім.

Він дав мені ще одну теку, вклонився і пішов до дверей. Я почекав кілька секунд, а потім підійшов до вікна. Побачив біля входу в ресторан екіпаж із зачиненими вікнами. Біля дверей екіпажу стояв дебелий чоловік у потертому піджаку. Та й кучер он сидів немаленький. Слід розуміти, пан Посульський справді хвилювався за свою безпеку. Онде він вийшов, озирнувся на ресторан, трохи вклонився мені. Сів до екіпажу й поїхав. Я повернувся за стіл і почав вивчати зібрані матеріали. За годину з усім ознайомився, запитань до Посульського в мене не було, то я пішов, не чекаючи його. Коли їхав з ресторану, уважно стежив, чи немає хвоста. Ні, ніхто за мною не слідкував. І до самого дому нічого підозрілого не помітив.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу»

Обсуждение, отзывы о книге «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x