Андрис Лагздукалнс - Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа

– Ти ба! Ні, ну ти подивися на неї!

Усмішка на обличчі Антона змінилася обуреним виразом, а потім іронією. Навіть куточки рота, опустившись донизу, висловлювали емоційне напруження їх власника.

– Ти чого дурепою прикидаєшся? Лист від видавця за підсумками конкурсу прийшов! В'їжджаєш у тему?

– В'їжджаю…, – Льолька потроху почала розуміти, про що їй каже Антон. – Дякую, Антоша, я зараз… Я потім… Я подивлюся, а потім зв'яжуся з тобою.

– Ага, як же, зв'яжешся… Хоч каменюку потім у мій бік кинь. До речі, з наших літературних геніїв ще Марк пройшов. Я перед тобою з ним поспілкувався. Так зауваж він, навіть…

– Дякую, Антошо, ще раз! З мене кухоль пива і креветки, – Льолька зупинила співрозмовника, вимкнула скайп і відкрила електронну пошту.

Поруч з папкою «Конкурс» стояла жирна цифра «2». Це означало, що з часу останнього перегляду в поштову скриню додалося два нових листи. Із завмиранням серця Льолька підвела до потрібного рядка курсор та клацнула кнопкою «миші», одночасно заплющивши очі. Зачекавши кілька секунд, вона відкрила одне око. Так і є! Два нових листи від журі конкурсу «Сучасний детективний роман»! Клацання клавіш і рядки тексту застрибали перед її очима. Перескакуючи через слова, Льолька прочитала повідомлення. Потім перечитала його знову. Слова склалися у речення та сповістили володарку рудих кісок і веснянкуватого обличчя, прикрашеного завзято кирпатим акуратним носиком, про те, що за одностайним рішенням членів журі Ольга Олександрівна Павлюченко, двадцяти п'яти років від народження, бере участь у третьому турі літературного конкурсу.

– Мамо! Ой, я пройшла! Ура! Ура-а-а-а-а-а! – заволала Льолька.

Зірвавшись з крісла, вона закружляла кімнатою у танку, що нагадував своїми рухами танець печерної людини, яка загнала у яму мамонта.

У відповідь на її крики й тупіт босих ніг по лакованому паркету в стіну затарабанив сусід Діма, який працював фізруком у середній школі та був змушений підробляти ночами таксистом. Бо на зарплати вчителя і продавчині супермаркету одягнути, нагодувати й вивчити двох восьмирічних доньок-близнят молодим батькам було вкрай складно.

– Льолька, будь людиною – дай поспати! У мене друга зміна в школі сьогодні, – пролунав приглушений стіною голос сусіда.

– Спи, Дімончик, спи. Я більше не буду. Зараз в іншу кімнату піду, – крикнула у відповідь щаслива дівчина.

Льолька підскочила до столу, висмикнула дроти й, схопивши ноутбук, втекла до вітальні. Впавши в крісло, вона швидко прочитала другий лист, у якому їй повідомляли про нагородження премією в розмірі тисячі євро, яку отримували всі фіналісти.

Такою новиною потрібно було негайно поділитися з Дариною та Марго. Льолька, поклавши ноутбук на журнальний столик, підскочила з крісла в пошуках мобільного телефону, який за законом підлоти лежав там, куди вона дісталася в останню чергу – в спальні на підвіконні. Схопивши підступний апарат, Льолька повернулася в крісло, але виявилося, що без цигарки якось не так смачно розповідатиметься. Вхопивши цигарку, вона замість крісла попрямувала до кухні. Насипавши в турку мелену каву, додала цукру і заливши все водою, поставила її на вогонь. Підпаливши цигарку, Льолька увімкнула витяг та нарешті зателефонувала Дар'ї.

Подруга довго не відповідала, потім скинула виклик і за хвилину зателефонувала сама.

– Вітаю тебе, Льольчик. Я у «Техасі» з клієнтом обідаю, так що пардон – часу замало, – швидко проказала подруга.

– Дашка, мене узяли! Ура!

– Куди узяли? Ти про що це? Ти чого? Куди це ти вже знову влізла? Тобі що, зайнятись нічим? – обурений голос подруги розривав динамік мобільного телефону.

– Дашка, алло. Увімкни мозок! Або ти через обід з клієнтом не в змозі це зробити? Я в фінал конкурсу пройшла і штукар євриків виграла!

– Фух! – пролунав полегшений видих подруги, – Ти мене так більше не лякай. Я пам'ятаю про твій конкурс, і ні хвилини не сумнівалась у твоїй перемозі. Ти геній, Льолька! Пуаро та Агата Крісті, у порівнянні з тобою – порожнє місце.

– Дарина! Пуаро – це літературний персонаж, а Крісті – неповторний майстер у написанні детективів. Мені до неї, як козі до балетмейстера.

– То й що з того? Все гаразд. Не зважаючи на це – ти найкраща. Всіх розірвемо або затопчемо! Давай, сонце моє, зустрінемося ввечері. Я у тебе буду десь о сьомій – все візьму. Цьомки-цьомки тебе! – зв'язок розірвався.

У цій галасливій промові була вся Дарина! Після закінчення навчання у виші, їй потрібно було довести батькові, що вона цілком може замінити йому сина, про якого він мріяв. Тому новоспечений менеджер брала клієнтів за горлянку, користуючись усіма доступними й не зовсім, засобами, якими її нагородила матінка природа.