Вимокнувши салатну рідину шматочком сірого хліба, що залишився, Льолька із задоволенням його доїла. Помивши посуд, вона все прибрала та повернулася до кімнати.
Завдяки вікну, що залишалося прочиненим, тепле весняне повітря наповнювало спальню, яка водночас виконувала функцію кабінету, ароматом квітучих каштанів. Льолька знову сіла в крісло, закурила й заплющила очі. Працювати їй не хотілося. Натомість на думку спав запітнілий кухоль пива з підсмаженими в олії креветками. Привабливий малюнок доповнило обличчя подруги Дарини з пустими балачками на додачу.
З Дариною вони навчалися в одному класі, сиділи за однією партою, закохувалися в одних і тих самих кіноакторів. Потім разом ходили на танці, вечорами просиджували у дворі. Цілувалися з хлопцями під гітарні перебори та билися з суперницями за трансформаторною будкою, яка височіла цегляним кубом посеред шкільного двору.
Після закінчення школи їхні шляхи розійшлися. Льолька опинилася у міській газеті, закінчивши навчання на журфаці з червоним дипломом. Дарина після фізмату почала кар'єру менеджера у фірмі батька, яка вагонами тягнула на простори СНД імпортну сантехніку. Але, попри це, вони постійно спілкувалися, годинами розмовляючи телефоном зимовими нудними вечорами, пили каву в улюбленій кав'ярні. У пошуках розваг та пригод, поруги вешталися нічними клубами, концертними залами та театрами столиці України і навіть декілька разів з'їздили разом на курорти Туреччини.
Туреччина – це була ідея Дашки, яка після того як вони, закінчивши перший курс, до безтями накачалися «Мартіні» у нічному клубі, видала промову: «Лишитися цнотливості ми повинні казково, щоб це було справжнє свято!» Що і було виконано в шикарному «люксі» п'ятизіркового готелю в Антальї. Щоправда, свята не вийшло, через те, що для хоробрості вони знову неабияк напились. У Льольки від тієї ночі залишилися спогади стійкого запаху перегару, різкого болю унизу живота й забрудненої кров'ю постільної білизни. Дашка вранці намагалася «поколотити понти», захоплено розповідала про нюанси нічної казки, але судячи з її ходи та кислого виразу обличчя – вона або казки не прочитала, або книжку переплутала.
Перемішуючи спогади й будуючи плани на найближче майбутнє, Льолька затягувалася тютюновим димом, випускаючи його тонкою цівкою у розчинене вікно.
Дівчина навіть не здогадувалася про те, що їй приготувала Доля. Не здогадувалася вона і про те, що всі її ретельно складені плани, саме сьогодні буде перекреслено, й події помчать уперед, як табун диких коней неосяжним степом. На відміну від Льольки, Старенька Доля чудово знала, чим найближчим часом доведеться зайнятися її улюблениці.
Вирішивши, що вона казково винагородила свою обраницю, Доля обрала за свого вісника одного з Льольчиних знайомих. Йому вона теж відвела одну з головних ролей у наступних пригодах, які ось-ось повинні були звалитися, як сніг на голову у життя Льольки. Йдучи у ногу з часом, Стара Доля, задля внесення змін у життя дівчини, скористалася останніми досягненнями в світі комунікацій.
* * *
На ноутбуці нявкнув сигнал виклику скайпу. Льолька знехотя розплющила очі. Як виявилося – вчасно. Попіл з цигарки, зітлілої майже до половини, зібрався нахабно впасти на килимок для «мишки», і вона відправила його в попільничку. Дотягнувшись пальцями до «мишки», ворухнула її, вивівши ноут зі сплячого режиму. Знайшовши іконку скайпу, включила відповідь.
На екрані з'явилося обличчя Антона – її знайомого по літературному клубу «Золотий Ундервуд». Стильна зачіска, виголені скроні, модна триденна щетина на щоках, до біса гарні блакитні очі на привабливому обличчі – мрія, а не хлопчина!
– Гарного дня конкурентам! – Антон помахав рукою.
– Вітаю, Антоне. Чим зобов'язана твоєму ранньому візиту? Знову текст потрібно відредагувати?
– Ой, я тебе благаю…, – Антон картинно скинув руки, зображуючи крайню ступінь обурення. – Ти пошту дивилася?!
– Ні, не дивилася. Я з самого ранку з робочим текстом трахаюсь. А ти, що, мені любовний лист у віршах надіслав?
– Ольго, ти мені не до вподоби! До того ж, ти чудово це знаєш. Мені виклик надійшов. Я потрапив у число фіналістів і пройшов до третього туру. Можеш мене поздоровляти!
Рот хлопця розтягнувся в усмішці, як то кажуть – від вуха до вуха. Він склав руки на потилиці й відкинувся на спинку крісла в очікуванні реакції Льольки та заслужених привітань або оплесків.
– Вітаю.
Читать дальше