Андрис Лагздукалнс - Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа

Раз на тиждень вони відвідували ринок та супермаркет, завантажуючись «продуктовим пайком». З придбаних продуктів Льолька навчилася робити напівфабрикати, які надалі за п'ятнадцять-двадцять хвилин перетворювалися на смачні страви. Наприкінці десятого дня Льолька раптом зрозуміла, що вона не померла, а втягнулася в жорсткий ритм нового життя – і їй це сподобалося.

Три місяці пролетіли непомітно. Роман був готовий, вичищений й вилизаний. Прочитавши його, Марго та Дарина в один голос виголосили «Вах», що їхньою мовою означало вищу ступінь похвали. В урочистому мовчанні рукопис було відправлено на електронну пошту видавництва. За кілька годин прийшла відповідь, яка сповіщала, що твір допущено до участі в конкурсі. Потягнулися виснажливі дні очікування.

Льолька занурилася в звичайну повсякденну роботу зі своїми замовниками, одночасно почала писати новий роман. Вона продовжила співпрацю з Людмилою Сергіївною, яка стала для дівчини кимось на кшталт суворої бабусі.

Льольчину перемогу в першому турі вони, за наполяганням Людмили Сергіївни, святкували у неї вдома. У затишній трикімнатній «сталінці» з високими стелями та величезними, у людський зріст, вікнами, що виходили на Поділ, зібралися всі учасники цієї знаменної події. Святкували яблучним пирогом, чаєм та грою в карти за чудернацьким ломберним столиком. І ось черговий успіх!

Раптово Льольці стало соромно, навіть щоки вкрилися рум'янцем. Схопивши смартфон, вона набрала номер Людмили Сергіївни.

– Людмило Сергіївно, люба моя, вибачте мені, що я одразу не зателефонувала. Ми виграли другий тур!

– Мила моя дівчинка, не переймайся, я розумію тебе й не розцінюю це як неувагу. Ти дивовижно вмієш червоніти й мені вкрай сподобалося слово «Ми», – у трубці почувся легкий сміх. – Я щиро радію твоїй перемозі. Вітаю!

– Приходьте сьогодні десь о сьомій. Дівчата теж прийдуть, або ми до вас завітаємо?

– На жаль, я змушена відмовитися. Оленко, я їду в санаторій, водички попити. Ось на таксі чекаю. Завтра доберуся до місця, влаштуюсь, тоді й побалакаємо. Ти ж тепер поїдеш на три місяці. І я хочу, щоб ти спробувала свої сили. Тому на мою допомогу вельми не розраховуй, у всьому покладайся на себе. Ти впораєшся, я в тебе вірю.

– Щиро вам дякую, та бажаю добре відпочити.

– І тобі на все добре, серденько. Твори, працюй, навчайся. У тебе є все, щоб стати справжньою письменницею, а такі знані метри, як ті, з якими конкурсантам належить попрацювати, дадуть тобі необхідні знання. Спробуй зрозуміти, що зараз, на цьому етапі, важлива не сама перемога, а навчання майстерності створення книги. У тебе є можливість подивитися, як працюють інші автори. Як просувається твір на ринку. Ти зможеш зав'язати корисні знайомства. Не лякайся, і повір мені – на тебе вже звернули увагу. Вчися. Не соромся питати. Хай щастить тобі, й до зустрічі. Повертайся з перемогою і новою книгою! – співрозмовниця роз'єднала зв'язок.

Льолька поглянула на циферблат годинника. Наближалась п'ята вечора. До очікуваного приходу гостей залишалося дві години. Раптово в голові дівчини проскочила думка, яка, як і попередні, що входили до складу кандидатів, призначених для роботи з нездоланним текстом, намагалася втекти. Але не тут-то було! Льолька вхопила думку за кінчик хвостика й втягнула назад. Думка полягала в наступному: «А що б сказала з приводу пилососа Маргоша? Чим би він її зачепив?».

Льолька миттєво уявила собі Марго в салоні побутової електротехніки. Вона побачила Маргошу, яка йшла торговою залою, у супроводі хлопчика-консультанта. Почула їхній діалог. Схопивши ноут, дівчина кинулася за робочий стіл. Пальці швидко забігали по клавішах. Здавалося, що слова самі шикуються на білому аркуші текстового редактора, складаючись у речення. Минуло десь сорок хвилин і стаття була готова. Льолька пробігла очима рядки тексту, автоматично видаляючи слова, що повторювались та виправляючи помилки. Прочитавши текст ще раз, переконалася, що все гаразд. Такий же вердикт винесла програма перевірки текстів копірайтерів на «унікальність», «водність» і «нудоту».

Привітавши себе з черговою перемогою, Льолька відправила статтю замовнику і пішла на кухню приготувати собі легкий перекус, за яким можна було згаяти час, що залишився до приходу гостей.

Шато «Литторал», долина Луари, Франція, травень 2014 року

Теплого травневого вечора, широкою алеєю доглянутого парку, що оточував старовинне шато «Литторал», яке розкинулося на мальовничому березі річки Луари, неспішно прогулювалися літня жінка та чоловік середнього віку.