Андрис Лагздукалнс - Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа

Людмила Сергіївна була сувора, прискіплива й педантична – немов старшина в Роті Почесної варти.

Наступного дня після їхнього знайомства, з самого ранку (до того ще й у неділю), Людмила Сергіївна відвідала майбутню літературну зірку вдома. Не звертаючи уваги на напівсонну та неодягнену Льольку, яка після бурхливої суботньої ночі, проведеної з Дашкою та Марго в нічному клубі, вешталася кімнатами в пошуках одягу та «чого б випити, щоб голова не боліла», вона пройшла на кухню. Та не минуло й двадцяти хвилин, а «Люся», як охрестила для себе редактора Льолька, змусила дівчину випити п'ятдесят грамів горілки і велику чашку гарячого курячого бульйону з яйцем, солоного та гострого, немов грузинська аджика. Від такої дози «ліків» Льолька миттєво спітніла та відправилася під душ.

Коли остаточно прийшовши до тями, вона вийшла з ванної кімнати, одягнувши темно-синій з золотими драконами шовковий халат, її чекала роздрукована на принтері докладна інструкція. Вирок, винесений Люсею, був суворий – від трьох з половиною до п'яти тисяч слів на день, щоденна відправка тексту на редагування й ввечері того ж дня виправлення недоліків.

– Дівчинка моя. Я свого часу мала щастя співпрацювати з Олесем Гончаром, Павлом Загребельним, з Валентином Пікулем та Юліаном Семеновим. Ти володієш безсумнівним талантом, тому за три місяці ми створимо детективний роман, який допоможе тобі виграти конкурс і почати шлях до вершини літературного Олімпу. За ті гроші, які мені платить Маргарита, я на шматочки розіб'юся, але допоможу тобі стати письменницею-початківцем. Якщо буде на те воля Божа, то я й надалі із задоволенням буду допомагати тобі на цій нелегкій ниві, яка вимагає певної частки жертовності, втім, як і всякий талант. А таланту тобі не позичати. Я переглянула твої труди й нотатки – це чудово. Повір мені, я рідко помиляюся. Але…

Жінка дістала з позолоченого портсигара тонку цигарку й, чиркнувши коліщатком елегантної запальнички «Зипо», запалила. Примружившись, вона трохи поміркувала. А потім продовжила свою промову.

– Але нам доведеться серйозно попрацювати, – щільно стиснувши губи, що відтінялися світлою помадою, вона випустила в стелю тонку цівку диму. – Тому забудь за нічні гульки, посиденьки та всі інші витівки, що відволікають від роботи. За продуктами ми будемо ходити разом, заздалегідь склавши список. Я навчу тебе готувати швидко і смачно. Час занадто дорогий та його, на превеликий жаль, не повернути – особливо згаяний.

– А як же моя робота? Я ж не можу все кинути, від мене всі замовники повтікають, – розгублено відповіла Льолька. – Жити-то я на які кошти буду?

– Дівчинка моя, ти що до труни збираєшся рекламувати унітази й кавомашини? Чужі ідеї та бізнес-проекти? – іронічно подивилася на неї наставниця. – Тут два шляхи. Перший – ти забуваєш про конкурс та, поховавши свій талант, продовжуєш займатися текстами, які продають, заробляючи цим на життя, або створюєш своє рекламне агентство, набираєш штат та займаєш гідне місце серед конкурентів. Другий – ти починаєш вчитися письменницькому ремеслу, а роботу відкладаєш на другий план для підтримки трусів, доки не почнеш отримувати пристойні гонорари за свої книги.

– Боженька ти мій, та як же я все встигну? І п'ять тисяч слів на день, і рекламні тексти? – Льолька обхопила голову руками й присіла на краєчок двоспального траходрому.

– Ніч довга, а ти молода. Спи по тридцять-сорок хвилин кілька разів на день – і у тебе з'явиться купа вільного часу, який ти і будеш використовувати для своєї творчості й роботи. Можеш писати зі світанку до обіду, залишивши робочі тексти на другу половину дня. Ну то, як, по руках? – загасивши цигарку в попільничці, Людмила Сергіївна піднялася з крісла й простягнула Льольці руку.

– По руках, – дівчина відповіла на рукостискання.

І почалося. Перший тиждень Льолька прожила, немов «Їжачок в тумані», до кінця не усвідомлюючи, як вона все встигає. Спати хотілося постійно. Особливо після численних перекусів – сніданки, обіди та вечері були скасовані. Почалися ранкові й денні пробіжки в алеях парку, розташованого неподалік. Увечері проходили консультації з Люсею, під час яких літред безжально шматувала Льольчині творіння, позбавляючись «води» та «рожевих шмарклів», доводячи дівчину до сліз, вимагаючи щоразу переписувати глави й окремі епізоди, розширювати характери героїв та приділяти більше уваги опису об'єктів. Ці «розбори польотів» здавалися їй пеклом.