Андрис Лагздукалнс - Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа

Але виявилося, що продати своє творіння було вкрай важко, яким би геніальним воно не здавалося. Дві безсонні ночі Льолька провела в подорожах сайтами для таких же «починашок», як вона. Читала коментарі під статтями, діалоги на форумах. З жахом дізналася, що великий й такий відомий Джек Лондон отримав дві тисячі відмов, перш, ніж вперше надрукували його оповідання. Їй до того стало шкода талановитого письменника, що вона розплакалася. Перебуваючи в аналогічній ситуації, Льолька легко уявила, як Джек Лондон, а в миру уроджений Джон Гріффіт Чейні, оббиває двері редакцій й принижується перед видавцями. Їй було добре, бо вона могла підробити копірайтом, не виходячи з затишної теплої квартири, а як заробляв на життя він, доки не почали друкувати його розповіді? Напевно, працював вантажником, або посильним. Вдосталь пошкодувавши великого колегу, вона, підбадьорившись прикладом його наполегливості, продовжила свої дослідження.

Наприкінці другої ночі їй попався черговий сайт для авторів початківців. Швидко переглянувши зміст сторінки, Льолька хотіла, вже було закрити її, але кілька фраз в тексті привернули до себе увагу молодої письменниці.

«… Фрагмент своєї нетлінки опублікуйте на кількох літературних сайтах (далі йшло перерахування адрес сайтів з детальним зазначенням хто і що там викладає). Це принесе вам в першу чергу моральне задоволення, а ще надасть можливість отримати рецензію на своє творіння. На цих сайтах, крім авторів тиняється маса „диванних критиків“, які видають різноманітні за своїм змістом коментарі до опублікованих творів. Ви звикнете свідомо й без нервів сприймати будь-яку критику, до того ж серед таких епітетів, як бездарність, графоман, чого ти тут робиш…, часом проскакують вкрай слушні поради від колег по перу. Редактори видавництв постійно відвідують зазначені сайти в пошуках нових авторів, детально відслідковуючи письменницькі рейтинги… .» Почавши читати статтю спочатку, Льолька автоматично почала робити позначки в блокноті.

Поради були дані дійсно слушні. Відразу було зрозуміло, що писала людина, яка особисто пройшла описаний нею шлях. Заваривши каву, Льолька покурила й сьорбаючи гарячий напій, склала покроковий план до нової мети – продати свій роман. Яке ж було її здивування, коли через три місяці безперервної роботи з просування свого роману в рейтингах двох літературних сайтів, вона отримала пропозицію від видавництва. Минуло ще два місяці і її перший роман був опублікований немислимим у Льольчиній уяві накладом – п'ять тисяч примірників.

Радощі не мали меж. Отримання першої авторської винагороди відзначали в нічному клубі. Вперше Льолька поїхала відвідати матусю, придбавши їй у подарунок золоті сережки, чим до сліз розчулила «полтавську панночку».

Незабаром був написаний та виданий ще один детективний роман. В роботі знаходився третій, коли з видавництва прийшла пропозиція взяти участь у міжнародному конкурсі «Сучасний детективний роман».

Конкурс складався з трьох етапів. На першому визначали п'ятдесят півфіналістів. На другому етапі з п'ятдесяти авторів, авторитетне журі повинно було відібрати дев'ять фіналістів, які мали на три місяця поїхати до Франції. Там, у привабливій та далекій долині річки Луари або, як її ще називають – «Долині Замків», у старовинному особняку їм належало в співавторстві з відомим майстром детективного жанру, написати роман по одному з дев'яти випадково обраних сюжетів. Переможець отримував грошову премію в розмірі п'ятнадцяти тисяч євро та право на видання свого творіння в одному з п'яти найбільших видавництв у Європі. Але найголовніше, як визначила для себе Льолька, це було ім'я переможця на обкладинці книги поряд з ім'ям метра детективних романів – Гійомом Валіньї.

Ось це дійсно було для неї головним. Це був реальний шанс, заявити про себе. Шанс стати двома ногами на першу сходинку, що вела на п’єдестал світового визнання.

Від перспективи, три місяця наживу спілкуватися й працювати разом з майстром пера, та ще при цьому жити в центрі Франції у «Долині Замків», у Льольки перехопило подих, а внизу живота «запурхали метелики».

Після сімейної наради, що відбулася на кухні, як зазвичай з пивом й креветками, за наполяганням Марго, в оточенні дівчини з'явилася літня жінка – у минулому літературний редактор одного з найбільших видавництв УРСР, а потім України. Людмила Сергіївна вийшовши на пенсію підробляла коректурою та правкою текстів для студентів університету. Отримуючи додатковий дохід до мізерної пенсії, якою за гідну працю її нагородила держава, вона із задоволенням витрачала його на правнуків. Колишня Главлітред зраділа цій роботі та з завзятістю взялася за справу.