Агата Крісті - Убивство в Месопотамії

Я пригадую лише два інші випадки, про які варто сказати.

Перший – коли я йшла до лабораторії по ацетон, щоб почистити пальці, які стали липкими від клеєння керамічних виробів. Містер Меркадо сидів у кутку, похиливши голову на руки, і я подумала, що він спить. Я взяла потрібну мені пляшку і пішла геть.

Того ж вечора, на мій превеликий подив, місіс Меркадо раптом накинулася на мене.

– Ви брали пляшку ацетону в лабораторії?

– Так, – відповіла я, – взяла.

– Але ж вам добре відомо, що в кімнаті старожитностей завжди зберігається пляшечка.

Сказано це було досить сердито.

– Справді? Я не знала.

– Гадаю, усе ви знали! Вам просто закортіло понишпорити там. Я знаю, які ви – медсестри.

Я витріщилася на неї.

– Я не знаю, про що ви кажете, місіс Меркадо, – з гідністю відповіла я, – але я не люблю нишпорити.

– Ні! Звичайно ж ні. Гадаєте, я не знаю, для чого ви тут?

Правду кажучи, на хвилину чи дві я подумала, що вона, напевно, випила. Я пішла, не промовивши більше ні слова. Але мені здалось, що це дуже дивно.

В іншому випадку нічого особливого не було. Я намагалася спокусити цуценя шматочком хліба. Але воно виявилося дуже боязким, адже всі арабські собаки переконані, що від людини не слід очікувати нічого доброго. Воно побігло геть, а я пішла за ним крізь арку і зайшла за ріг будинку. Я так швидко це зробила, що несподівано наскочила на отця Лавіньї та ще одного чоловіка, який стояв поруч. І тільки за хвилину я збагнула, що той інший чоловік саме той, хто намагався зазирнути у вікно, коли ми з місіс Лайднер помітили його.

Я перепросила, а отець Лавіньї всміхнувся і, попрощавшись з іншим чоловіком, пішов зі мною додому.

– Ви знаєте, – почав він, – мені дуже соромно. Я вивчаю східні мови, але ніхто з робітників на розкопках не може мене зрозуміти! Це принизливо, розумієте? Я намагався поспілкуватись арабською мовою з тим чоловіком, який живе тут, у місті, щоб перевірити свій рівень знань, – але мені це не дуже вдалося. Лайднер каже, що моя арабська занадто правильна.

Ось і вся історія. Але у мене просто з голови не йшло, що дивно, чому той чоловік усе-таки тинявся навколо будинку.

Тієї ж ночі у нас трапився переполох.

Мабуть, було близько другої години ночі. У мене сторожкий сон, як і в більшості медсестер, тож коли в мою кімнату відчинилися двері, я прокинулась і негайно сіла в ліжку.

– Сестро, сестро!

Це був голос місіс Лайднер – низький і наполегливий.

Я тернула сірником і запалила свічку.

Жінка, одягнена у довгий синій халат, завмерла біля дверей, наче її паралізувало від жаху.

– У кімнаті поруч із моєю хтось є… Я чула, як там хтось шкребеться по стіні.

Я зіскочила з ліжка і підійшла до неї.

– Усе гаразд, – запевнила її я, – я тут. Не бійтеся, моя люба.

– Покличте Еріка, – прошепотіла вона.

Я кивнула, вибігла назовні й постукала у його двері. За хвилину він був із нами. Місіс Лайднер сиділа на моєму ліжку і хапала ротом повітря.

– Я чула його, – прошепотіла вона, – я чула, як він шкребеться по стіні.

– Хтось є у кімнаті старожитностей? – скрикнув доктор Лайднер.

Він швидко вибіг, і в моїй голові промайнуло, як по-різному реагують ці двоє. Страх місіс Лайднер був цілком особистим, але розум доктора Лайднера змусив його бігти до своїх коштовних скарбів.

– Кімната старожитностей! – ахнула місіс Лайднер. – Звісно ж! Як безглуздо з мого боку!

Вона встала з ліжка, сильніше загорнулася в халат і веліла мені піти з нею.

Ми прибули у кімнату старожитностей і знайшли там доктора Лайднера та отця Лавіньї. Той також прибіг сюди, щоб перевірити, чи все гаразд, коли почув шум, і йому навіть здалося, що у цій кімнаті горіло світло. Він затримався, щоби взути капці й схопити факел, але коли прийшов сюди, тут уже нікого не було. До того ж двері були належним чином зачинені, як і годиться вночі.

І поки він перевіряв, чи нічого не вкрадено, до нього приєднався доктор Лайднер.

Більше нічого дізнатися не вдалося. Зовнішня брама була замкнена. Охоронці присягалися, що ніхто не міг потрапити ззовні, але оскільки вони, ймовірно, міцно спали, це пролунало непереконливо. Жодного сліду зловмисника вони не знайшли, і всі скарби лежали на своїх місцях.

Цілком можливо, що місіс Лайднер збентежив шум, який зчинив отець Лавіньї, знімаючи ящики з полиць, коли намагався переконатися, що все в порядку.

З іншого боку, сам отець Лавіньї був упевнений, що: (а) почув кроки людини, яка проходила повз його вікно, і (б) побачив мерехтіння світла, можливо факела, у кімнаті старожитностей.