Аґата Крісті: Убивство Роджера Екройда

Agatha Christie

The Murder of Roger Ackroyd

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2018

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2018

Аґату Крісті в усьому світі знають як королеву детективу. Близько мільярда примірників її творів продано англійською мовою, іще один мільярд – у перекладі ста іноземними мовами. Вона – найпопулярніший автор усіх часів. За кількістю перевидань її книги поступаються лише Біблії та творам Шекспіра. Її перу належать вісімдесят детективних романів і збірок оповідань, дев’ятнадцять п’єс і шість романів, написаних під псевдонімом Мері Вестмейкот.

Перший роман Аґати Крісті – «Таємнича пригода в Стайлзі» – написано наприкінці Першої світової війни, у якій письменниця брала участь у складі волонтерського медичного загону. У цьому романі вона створила образ Еркюля Пуаро – маленького бельгійського детектива, якому судилося стати найзнаменитішим героєм літератури детективного жанру після Шерлока Голмса. Цей роман було опубліковано у видавництві «Бодлі-Гед» 1920 року.

Після цього Аґата Крісті щороку випускала по книжці, а 1926 року – шедевр «Убивство Роджера Екройда». То була її перша книга у видавництві «Колінз», що започаткувала їхню плідну й ефективну співпрацю, яка тривала п’ятдесят років і породила сімдесят книг. «Убивство Роджера Екройда» – це також перша книга Аґати Крісті, яку було інсценовано – за назвою «Алібі» – й успішно поставлено на сцені одного з лондонських театрів Вест-Енду. «Пастка на мишей» – найславетніша п’єса письменниці – була вперше поставлена 1952 р. і не сходить зі сцени протягом найтривалішого в історії театральних вистав часу.

У 1971 р. Аґата Крісті отримала титул Дами Британської Імперії. Померла 1976 р., і кілька її творів вийшли друком посмертно. Найуспішніший бестселер письменниці – «Сонне вбивство» – з’явився друком дещо згодом, того ж таки року, після чого вийшли її автобіографія та збірка оповідань «Останні справи міс Марпл», «Пригода в затоці Поленза» й «Доки триває світло». У 1998 р. «Чорна кава» стала першою з п’єс Аґати Крісті, на сюжеті якої інший автор, Чарлз Осборн, вибудував свій роман.

Місіс Феррас померла вночі четверга із шістнадцятого на сімнадцяте вересня. По мене послали о восьмій годині ранку п’ятниці сімнадцятого. Мені нічого не вдалося удіяти: вона померла за кілька годин до мого приходу.

Минуло лише кілька хвилин по дев’ятій, а я вже повернувся додому. Відімкнув вхідні двері та навмисно трохи загаявся в холі, вішаючи капелюх і легке пальто, завбачливо одягнуте, щоб захиститися від світанкового холоду ранньої осені. Насправді я був дуже засмученим і схвильованим. Визнаю, тоді я ще не міг передбачити подій подальших кількох тижнів. І навіть не намагався цього зробити. Однак інтуїція нашіптувала мені, що попереду неспокійні часи.

З їдальні, по лівий бік від мене, було чути дзенькіт чайних чашок і сухе покашлювання моєї сестри Керолайн.

– Джеймсе, то ти? – гукнула вона.

Дивне запитання, кому б то ще бути. Відверто кажучи, саме через сестру я й затримався у холі. Девіз родини мангустів, як писав Кіплінг, це: «Піди та дізнайся». Якщо Керолайн колись вирішить мати герб, я безумовно пораджу їй зобразити мангуста, що стоїть на задніх лапах. Першу частину гасла можна було би пропустити: Керолайн спроможна дізнатися що завгодно, спокійно сидячи вдома. Я не знаю, як їй це вдається, але це так. Підозрюю, що її розвідка – то прислуга й торговці. Коли Керолайн виходить, вона не збирає новини, а поширює їх. І на цьому вона таки знається.

Власне, саме така її особливість і була причиною моїх нападів тривоги. Хай що я зараз не розповів би Керолайн про смерть місіс Феррас, за півгодини про це знатиме все село. Як фахівець я, звісно, намагаюся остерігатись. Ось чому звик завжди приховувати від сестри всю можливу інформацію. Зазвичай їй однаково все стає відомо, проте я отримую моральне задоволення від усвідомлення, що то не моя провина.

Чоловік місіс Феррас помер трохи більше як рік тому, а Керолайн невтомно стверджує (без будь-яких на те підстав), що його отруїла дружина.

Вона ігнорує мої незмінні заперечення, що містер Феррас помер від гострого гастриту, якому посприяло хронічне зловживання алкогольними напоями. Симптоми гастриту й отруєння миш’яком – тут я погоджуюся – дуже схожі, але Керолайн вибудовує свої звинувачення на зовсім інших припущеннях.