Дреда Сей Мітчелл - Загадкова кімната

Мені раптом спадає на думку, що я наражаюся на ризик, залишаючись сам на сам у будинку з цим чоловіком. З незнайомцем. Аж тоді я міркую над тим, чи, бува, я не снобка. Освіта в приватній школі здатна перетворити тебе на снобку. Адже в мене немає жодних підстав вважати його небезпечним. Може, він «безневинний, наче ягня Боже», як каже моя матінка.

Я намагаюся переконати себе, що в місті повно людей, в яких немає вибору, окрім як шукати кімнату на винайм. І, до речі, факт мого візиту сюди зафіксовано в рієлторській агенції!

Ми дістаємося сходового майданчика другого поверху. Всі двері зачинені, окрім одних; крізь шпарину я дістаю нагоду краєчком ока вгледіти щось, неабияк схоже на величезну ванну кімнату. Затим мене знову ведуть угору. Ми долаємо ще один сходовий просвіт, цього разу якийсь вузький і покручений. Тут уже немає хідника. Отже, наша мета – горішній поверх.

Сходи риплять і стогнуть під нашими кроками.

– Ви вже дивились якісь інші кімнати? – питає він.

Я хитаю головою, хоча напевне знаю, що він цього не побачить.

– Ні. Це перша, яка привернула мою увагу. А до вас приходили інші потенційні квартиранти?

– Кілька, – озивається він. – От минулого тижня актриса завітала. Наче приємна дівчина, але, ніде правди діти, хоча акторська професія вся така крута й гламурна, та стабільності в ній немає. Немає роботи – отже, немає грошви платити за кімнату. – Він озирається на мне. – Ми не збираємося займатися благодійністю.

– У мене постійна робота, – квапливо запевняю я його. – І я працюю на одному місці вже впродовж чотирьох років. А ще в мене є рекомендації й довідка з поліції, що я не стою в них на обліку.

Він зупиняється на горішньому майданчику й розвертається до мене. Вигляд у нього неабияк потішений.

– Довідка з поліції? А ви серйозно підійшли до справи. Мені це подобається.

Я встигаю трохи захекатися, поки ми дістаємося горішнього майданчика.

– От кімната. – Джек указує на двері просто перед нами, в кінці дуже короткого коридору. Вони пофарбовані в пересічний матовий білий колір і виглядають так, наче лиш на мене й чекали все життя.

Мені незугарно перехоплює дух, коли Джек натискає на старомодну ручку. Він широко розчахує двері. Заходить.

Мене ж наче правець побив. Стовбичу на місці – чужинка, що зазирає до іншого світу.

– З вами все гаразд? Вас наче морозить… – Він вказує на велике мансардне вікно у віддаленому кінці кімнати. – Може, зачинити?

– Ні, зі мною все гаразд. Це так, вуличний холод виходить… – Я заходжу досередини.

– А я оце щойно хотів зауважити, що ви наче якось аж надто тепло вдягнені. – Промовивши це, він добросердно всміхається.

Насправді, можна було й не казати, що вигляд я маю такий, наче законодавцем моди цього року є Сніговик Фрості [4] Сніговик Фрості – персонаж американського різдвяного короткометражного мультфільму за мотивами однойменної популярної різдвяної пісні. . Сукня в мене плетена, з довгими рукавами, і вона ховає мене від підборіддя і аж до нижче колін. Також на мені щільні легінси. Єдині ділянки відкритої шкіри – це долоні, обличчя й горішня частина ступнів. Я мала б обливатися потом, але ні.

Я знаю, що він бачить – жінку з короткою стрижкою каскадом, з видовженим обличчям, найпомітнішою рисою якого є величезні очі. Жодної косметики. Ці ляпки штучного кольору й відтінків – не для мене. Оце й усе. Більше нема на що дивитися. Поганенька на вроду – от якою я себе вважаю. І це мене влаштовує.

– Отже, це і є ваш гіпотетичний скромний прихисток. Нівроку, еге ж?

І він-таки справді має слушність. Кімната дійсно нівроку. Простора й затишна, як і вказано в оголошенні. Вона розташована під самісіньким дахом, тому стеля похила. Приміщення затоплене природним світлом: золотаві промені сонця сотаються крізь мансардне вікно й люкарну [5] Люкарна – вид дахового вікна, переважно овальної або круглої форми. , з яких до того ж відкривається велична панорама вулиці й передмістя Північного Лондона. Я бачу маленький, прикрашений вигадливим ліпленням чорний камін з металевим екраном – завдяки йому до кімнати не потрапляє сміття з димаря. Овальне долівкове дзеркало. На стінах свіжі білі шпалери, мостини підлоги також нещодавно пофарбовані в біле. Меблювання витримане в мінімалістичному стилі, але вкрай функціональне: двоспальне ліжко під простеньким ліжником, тумбочка біля нього, вбудована шафа, письмовий стіл і офісне крісло. Але мені тут подобається. Адже я не надто вимоглива.