Ю Несбьо - Спаситель

Загалом, він не мав стовідсоткової певності, що Христо надто б пручався таким розвагам. Як свідчать певні непрозорі натяки. Одначе забавлятися із убивцею – небезпечна річ. Вкрай небезпечна. Але не шаленство. Хлопчину так чи інакше засадять пожиттєво.

Він глянув на свій збуджений член. Добувши з коробки, анальні кульки, рвучко сіпнув за кінці тонкої й цупкої нейлонової мотузки, на яку, мов намисто, було нанизано кульки від найменшої скраю до найбільшої у кінці, завбільшки з кульку для гольфа. За інструкцією, їх слід вводити в анальний отвір й повільно витягати, досягаючи якнайсильнішої стимуляції нервів навколо зазначеного отвору. Кульки різнобарвні, тож, якщо не знати, для чого вони призначені, їх можна сплутати з дечим цілком іншим. Туре всміхнувся своєму викривленому відображенню у найбільшій кульці. Батько, напевно, трохи здивується, розгорнувши різдвяний дарунок, подарований Туре, котрий посилає вітання з Кейптауна й сподівається, що дарунок стане окрасою різдвяної ялинки. Але нікому з рідні у Вегорсхеї й на думку не спаде, що то за кульки виблискують на ялинці, коли вони, виспівуючи й обов’язково тримаючись за руки, водять танок. Й де ці кульки побували раніше.

Харрі провів Беату та двох її помічників униз сходами у підвал, де консьєрж розчинив двері, впустивши їх у сміттєзбиральню. Одна із помічниць – молодиця, чиє ім’я Харрі пам’ятав рівно три секунди.

– Отам, нагорі, – мовив він.

Троє криміналістів, зодягнені у білі комбінезони, ніби пасічники, обачно згуртувалися під шахтовим отвором, промені ліхтариків проковтнула темрява. Харрі спостерігав за новенькою помічницею, чекаючи на реакцію на її обличчі. А коли дочекався, мимоволі згадав коралові поліпи, які інстинктивно стискаються, коли їх торкнуться пірнальники. Беата ледь помітно хитнула головою, мов водопровідник, що роздивляється трубу, котра тріснула через мороз.

– Енуклеація, – промовила вона. Голос гучно залунав у шахті. – Чи ти занотовуєш, Маргарет?

Дівчина-помічниця дихала прискорено, шукаючи за пазухою комбінезона нотатник та ручку.

– Що-що? – перепитав Харрі.

– Ліве очне яблуко видалене. Маргарет?

– Пишу, пишу, – озвалася помічниця.

– Жінка висить головою донизу, певно, тіло застрягло у шахті. З очниці крапає кров, а всередині помічаю білі смуги, ймовірно, то внутрішній бік черепа, що просвічується крізь тканини. Кров темно-червоного забарвлення, отже, вже певний час як згорнулася. Судово-медичний експерт виміряє температуру тіла й визначить ступінь трупного задубіння, коли дістанеться сюди. Встигаєш?

– Так, цілком, – відповіла Маргарет.

– На ляді на четвертому поверсі, де знайшли око, знайшли сліди крові, отож, імовірно, тіло скинуто саме звідти. Отвір завузький, тому навіть звідси помітно, що плече звихнуте. Мабуть, трапилось це, коли її силоміць запихали у трубу чи коли воно застрягло у трубі. З цього місця погано видно, але, по-моєму, на шиї є синці, отже, її було задушено. Судмедексперт огляне плече й визначить причину смерті. Загалом, ми більше нічим зарадити не в змозі. Нумо, Гільбергу.

Беата відійшла убік, другий помічник зробив кілька знімків зі спалахом.

– А що це таке жовтувато-біле в очниці? – спитав він.

– Жир, – відповіла Беата. – Понишпори тут, подивися, чи є щось, що б належало убитій чи убивці. Згодом покличеш з вулиці поліцейських, вони допоможуть витягнути тіло. Маргарет, а ти ходи зі мною.

Вони вийшли у коридор. Маргарет викликала ліфт.

– Ми зійдемо сходами, – ніби мимохідь мовила Беата.

Маргарет кинула здивований погляд на начальницю, але мовчки пішла слідом за нею та Харрі.

– Невдовзі приїдуть ще троє моїх криміналістів, – сказала Беата, відповідаючи на непоставлене питання Харрі. Він переступав через дві сходинки, але ця тендітна жіночка не пасла задніх. – Свідки є?

– Наразі, немає, – мовив Харрі. – Я відправив двох поліцейських, щоб обійшли квартири у цьому будинкові. А згодом і у сусідніх теж.

– Зі знімками Станкича?

Харрі глянув на неї: вона кпинить чи що? Утім так і не второпав.

– Яке твоє перше враження? – поцікавився він.

– Чоловік, – відповіла Беата.

– Бо злочинець мусить мати достатньо сили, щоб скинути її у шахту?

– Мабуть.

– А ще?

– Харрі, а чи ми маємо сумніви стосовно того, хто це скоїв? – зітхнула вона.

– Так, Беато, є. Ми завжди сумніваємося, допоки не впевнимося. – Харрі озирнувся на Маргарет, котра, засапуючись, йшла слідом. – А ти яке перше враження маєш?