Ю Несбьо - Спаситель

Він гадав, що вона має на увазі смокінг, у якому він стояв перед дзеркалом у ательє одягу напрокат, яке було ще й хімчисткою.

– How much? [60]– спитав він.

Розплатившись, він пообіцяв повернути смокінг завтра до полудня й вийшов у сірі сутінки. Він ще раніше знайшов кав’ярню, де можна випити кави й недорого попоїсти. Тепер лишилось тільки чекати. Він глянув на годинник.

Розпочалась найдовша ніч. Коли Харрі полишав Хольменколлен, сутінки вже пойняли мури будинків сірим, та не встиг він дістатися Грьонланна, як парки вже огорнули сутінки. З будинку Мадса Гільструпа Харрі зателефонував у оперативну дільницю відділу вбивств, попросив, щоб прислали криміналістів. І поїхав геть, нічого не зачепивши. Поставив авто у гаражі управління, зійшов нагору в свій кабінет. А звідти зателефонував Торкільдсену.

– Мобільник мого колеги Халворсена зник, а я маю знати, чи лишав Мадс Гільструп для нього повідомлення.

– А якщо залишав?

– Я хочу його прослухати.

– Не можу, це вже прослуховування, – зітхнув Торкільдсен. – Вам потрібно звернутися до нашого центру зв’язків з поліцією.

– Для цього потрібна постанова, а у мене бракує часу. Якісь інші ідеї?

Торкільдсен трохи помізкував.

– Чи має Халворсен комп’ютер?

– Переді мною.

– Утім, ні, не зважайте.

– А що ви хотіли?

– Можна отримати доступ до всіх повідомлень через сайт «Теленор мобіл», але, певна річ, треба знати пароль.

– Власник мобільника сам його обирає?

– Так, без пароля лишається тільки сподіватися на неабиякий талан.

– Спробуймо, – мовив Харрі. – Скажіть адресу сайту.

– Треба сподіватися на неабиякий талан, – повторив Торкільдсен. За його тоном, він, певно, не звик, щоб так щастило.

– Є відчуття, що я знаю пароль, – зауважив Харрі.

Зайшовши на сайт, він надрукував у віконечку пароль «Лев Яшин». Помилка. Доступ заборонено. Добре, тепер коротше: «Яшин». Вісім повідомлень. Шість від Беати. Одне від номера у Трьонделаге. Й одне з мобільного, номер якого було надруковано на візитівці у руці Харрі. Мадс Гільструп.

Харрі натиснув «Прослухати», й з динаміка комп’ютера залунав металевий голос людини, яку він менш як півгодини тому знайшов мертвою у власній оселі.

Коли повідомлення пролунало до кінця, останній шматочок пазлу став на своє місце.

– Що, й справді ніхто гадки не має, де зараз Юн Карлсен? – спитав телефоном Харрі у Скарре, сходячи східцями у Поліцейському управлінні. – А у помешканні Роберта шукав?

Відчинивши двері складу, він ляснув долонею по дзвіночку.

– Я телефонував, – мовив Скарре. – Даремно.

– Їдь. Якщо не відчинятимуть, зайди у квартиру. Гаразд?

– Ключі є у криміналістів, а вже п’ята година. Зазвичай Беата затримується, але сьогодні… Халворсен і решта…

– Грець із тими ключами, ломик прихопи.

Харрі почув шкарбання, з складу вийшов чоловік у робі, обличчя помережане зморшками, на самому кінчику носа окуляри. Навіть не глянувши на Харрі, він узяв зі стільниці дозвіл на зброю.

– А допуск? – спитав Скарре.

– Не потрібний, старий ще не вичерпався, – збрехав Харрі.

– Невже?

– Якщо спитають, скажеш, що то мій наказ. Гаразд?

– Гаразд.

Чоловік у синій робі гмикнув. Похитавши головою, повернув дозвіл Харрі.

– Я згодом зателефоную, Скарре. Тут наче ускладнення…

Харрі встромив папірець у кишеню, здивовано глянувши на синю робу.

– Двічі отримати зброю не можна, Холе, – мовив чоловік.

Харрі не до кінця збагнув, про що каже Х’єлль Атле Урьо, але відчув, як волосся на потилиці стає дибки. Й здогадався, про що це свідчить. Бо відчував таке не вперше. Жахіття не скінчилося. Воно лише починається.

Дружина Гуннара Хагена, розгладивши сукню, вийшла із ванної. Її чоловік, стоячи перед люстром, намагався почепити чорного метелика. Вона спинилась, знаючи, що він невдовзі роздратовано запирскає і попросить допомогти.

Зранку, коли зателефонували з управління, повідомляючи, що Джек Халворсен помер, Гуннар мовив, що він не має ані настрою, ні права йти на концерт. Вона зрозуміла, що попереду у нього тиждень тривалих роздумів. Часом вона розмірковувала, чи хтось іще, крім неї, спроможний зрозуміти, як Гуннар хвилюється через такі речі. Утім, вдень начальник поліції таки попросив Гуннара бути присутнім на концерті, оскільки Армія спасіння вирішила вшанувати загибель Джека Халворсена хвилиною мовчання, тож у цьому випадку поліцію, звісно, має представляти начальство Халворсена. Одначе вона зауважила, що Гуннар геть не радіє, серйозність тісним шоломом стискала його голову.