Ю Несбьо - Спаситель

– Отже, оповідка про китайського селянина й зміїний укус – просто вигадка?

Екхоф, всміхаючись, захитав головою.

– Ні, Юсеф дійсно був скептиком. І ця історія стала для нього глибокою уразою. Він засумнівався, як часом всі ми вагаємось.

– І ви, командувачу?

– Так. Сумнів – то тінь віри. Неспроможний сумніватися не здатен по-справжньому вірити. Достоту як у випадку з хоробрістю. Той, хто неспроможний боятися, – не в змозі бути хоробрим.

– А гроші?

– Юсеф наполіг, що сплатить мені ті кошти. Не тому, що прагне себе реабілітувати. Зробленого не переробиш, та й заробіток у нього недостатній, щоб коли-небудь повернути кошти. Гадаю, це єпитимія, що, як здається йому, корисна для нього. То чому я маю відмовляти йому в цьому?

Харрі знов кивнув.

– Чи Роберт з Юном знали про це?

– Гадки не маю. Я ніколи про це не згадував. Я вважав за свій обов’язок подбати про те, щоб батькова хиба не вплинула на синівську кар’єру в Армії. Найперше, на кар’єру Юна. От хоч би продаж нерухомості, яким ми опікуємося саме зараз. Найперше – це будинки на Якобс-Оллс-гате, згодом ще кілька. Може, Гільструп навіть Естгор викупить. Десять років тому для такої угоди нам би знадобилося безліч консультантів, але, маючи в Армії таких тямущих фахівців, як Юн, нам непотрібні сторонні радники.

– Отже, продажем опікувався Юн?

– Ні-ні. Певна річ, рішення приймала Керівна рада. Але без підготовчої роботи, яку він провадив, і переконливих висновків, гадаю, ми б не наважились на цю угоду. Для нас Юн – людина перспективна. Що йде, так би мовити, у крок з часом. І найліпший доказ, що Юнів батько йому не завадить, є те, що цього вечора він та Теа сидітимуть з іншого боку прем’єр-міністра. – Екхоф насупився. – До речі, я сьогодні намагався зв’язатися з Юном, але він не відповідає. Чи ви бува з ним не розмовляли?

– На жаль, якщо Юна немає…

– Перепрошую?

– Я про те, що якщо Юна не стане, якщо вбивця таки здійснить свій план, хто посяде місце Юна?

Давид Екхоф здійняв не одну, а обидві брови.

– Сьогодні увечері?

– Я маю на увазі його посаду.

– А я не розкрию таємниці, сказавши, що наступником стане Рікард Нільсен. – Він посміхнувся. – Ви ж самі тоді казали, що бачите подібність між Юном та Рікардом і мною та Франком.

– Таке саме суперництво?

– Де є люди, там завжди суперництво. В Армії теж. Сподіваймося, що дрібка суперництва ставить людину на те місце, де вона приносить якнайбільшу користь собі й служить загальній справі. Що ж… – Командувач добув волосінь з ополонки. – Гадаю, я відповів на ваше питання, Харрі. Якщо потрібно, то Франк Нільсен підтвердить історію про Юсефа, але, гадаю, ви зрозумієте, чому я не прагну розголосу.

– Оскільки ми заговорили про секрети в Армії, маю ще одне, останнє питання.

– Повідайте, – нетерпляче сказав командувач, збираючи у сумку риболовецьке приладдя.

– Чи ви знаєте, що дванадцять років тому в Естгорі було скоєно зґвалтування?

Харрі сподівався, що мімічна здатність Екхофа приховувати подив не безмежна. А позаяк зараз межу вочевидь перетнули задалеко, Харрі збагнув, що для нього це, вочевидь, несподіванка.

– Як на мене, ви помиляєтеся, інспекторе. Інакше це жахливо. Про кого йдеться?

Харрі сподівався, що його власне обличчя нічого не видасть.

– Служба зобов’язує мене не розголошувати імені.

Екхоф потер рукавицею підборіддя.

– Певна річ. Утім… певно, строк давності за цим злочином уже вичерпався?

– Це з якого боку поглянути, – відповів Харрі, споглядаючи берег. – Ходімо?

– Нам краще піти нарізно. Тягар.

Харрі кивнув.

Вдало діставшись берега, він озирнувся. Подув вітер, і сніг, наче дим, заклубочився на поверхні криги. Здавалось, ніби Екхоф йде у хмарах.

Скло машини, що стояла на парковці, вже вкрилося тоненьким шаром паморозі. Харрі сів за кермо, завів двигун, увімнув пічку на повну потужність. На холодне скло дихнуло теплом. Він сидів, чекаючи, поки паморозь розтане, й раптом згадав про те, що казав Скарре. Мадс Гільструп телефонував Халворсенові. Харрі добув з кишені візитівку, яка досі там лежала, й набрав номер. Дарма. Він уже хотів був сховати телефон у кишеню, коли пролунав дзвінок. З готелю «Інтернаціональ».

– How are you? [59]– спитав жіночий голос досконалою англійською.

– Так собі, – відповів Харрі. – Ви отримали?…

– Так, отримала.

Він глибоко зітхнув.

– Чи це він?

– Так, – відповіла вона, зітхнувши.

– Чи ви цілком певні? Нелегко опізнати людину за…