Ю Несбьо - Спаситель

Хаген знов повернувся до столу Халворсена, взявши стругачку для олівців, довго не зводив з неї очей.

– Протягом своїх перших днів на цій посаді я припустився низки помилок. Як я знаю, певні з них, імовірно, спричинилися до загибелі Халворсена. Я про те, що… – Поклавши стругачку, він глибоко зітхнув. -…я б хотів підбадьорити вас, як Йосіто Ясуда. Лиш я гадки не маю, як це зробити.

Харрі не міг добрати слів. І тому мовчав.

– Отже, Харрі, я хочу, щоб ви знайшли того чи тих, хто стоїть за цими вбивствами. Отак. – Обидва відводили очі один від одного. Хаген переплів долоні, ніби намагаючись зібгати тишу. – Та зробіть мені ласку, Харрі. Носіть при собі зброю. Себто станьте решті прикладом. Принаймні до Нового року. Згодом я скасую наказ.

– Гаразд.

– Добре. Я напишу вам ще один дозвіл.

Харрі кивнув, а Хаген попростував до дверей.

– А чим скінчився? – спитав Харрі. – Той контрнаступ японців?

– А, це… – Хаген озирнувся, криво всміхаючись. – Їх розбили.

Х’єлль Атле Урьо працював на поліцейському матеріальному складі у підвалі управління вже протягом дев’ятнадцяти років і сьогодні зранку, заповнюючи купон на футбольний тоталізатор, міркував, чи не надто зухвало буде поставити хрестик біля перемоги «Фулема» над «Саутгемптоном» на другий день Різдва. Купон слід відправити у букмекерську контору з Осхьоугом, коли той ітиме на обідню перерву, тож часу обмаль. Тому, почувши, що задзеленчав телефон, упівголоса вилаявся.

Кректячи, Урьо зіп’явся на ноги. Свого часу він грав у першоліговій «Шейд», відбувши тривалу футбольну кар’єру без травм, тому зараз із прикрістю міркував про те, що наслідком ніби простенького розтягнення, котрого він зазнав у товариському матчі спортивного товариства поліції, стало те, що він і зараз, десять років по тому, тягне за собою праву ногу.

Біля стійки стояв світловолосий чоловік, волосся було зібране у коротенький хвостик. Узявши з його рук дозвіл, Урьо, примруживши око, глянув на літери, які ніби чимраз меншали. Минулого тижня, коли сказав дружині, що хотів би придбати більшенький телевізор на Різдво, вона запропонувала, щоб він відвідав окуліста.

– Отже, Харрі Холе, «Сміт-Вессон-38»… – Урьо, накульгуючи, посунув на склад, знайшов там службову зброю, про яку добре дбав попередній власник. І враз йому спало на гадку, що треба б повернути на склад зброю поліцейського, якого порізали на Гетеборггата. Схопив кобуру, три коробки набоїв, які належить видати, й повернувся до стійки.

– Розпишіться, що отримали. Отут. – Він тицьнув пальцем у папірець. – І покажіть посвідчення.

Чоловік уже поклав посвідчення на стійку, взяв ручку й підписався, де показано. Урьо глянув на посвідчення Харрі Холе й на підпис. Оце б знаття, чи зупинять фулхемці Террі Генрі.

– Стріляйте лише у поганців, не забувайте про це, – мовив Урьо, але відповіді не пролунало.

Накульгуючи, він повернувся до свого купона, гадаючи, що зовсім не дивина, що інспектор такий мовчазний. У посвідченні зазначалося «відділ убивств», а той поліцейський наче теж був звідти.

Харрі поставив авто на Хьовікодден, біля центру Хені Унстад, зійшовши від чепурного цегляного будинку вниз пологим схилом до самої води.

На кризі, у напрямку острівка Снарьо, виднілася самотня чорна постать.

Харрі обережно торкнув ногою крижину, яку прибило до берега ребром. Вона, хруснувши, розломилася.

Харрі гучно покликав Давида Екхофа, але той навіть не ворухнувся.

Харрі вилаявся, гадаючи, що Екхоф важить не набагато менше за нього, й, пролізши через тороси на березі, обережно ступив на зрадливо присипану снігом поверхню. Витримує. Короткими стрімкими кроками він пішов по кризі. Відстань виявилася більшою, ніж видавалося з берега, нарешті Харрі зауважив, що постать у вовчому кожусі, що сидить на складаному стільці біля ополонки, стискаючи вудку, дійсно командувач Армії спасіння, й збагнув, чому чоловік не почув його.

– Чи ви певні, що крига міцна, Екхофе?

Давид Екхоф, озирнувшись, найперше глянув на чоботи, у яких стояв Харрі.

– У грудні крига на Осло-фіорді не буває міцною, – озвався він, видихаючи хмаринку морозяної пари. – Тому рибалити треба наодинці. А я завжди їх використовую. – Він кивнув на лижі на своїх ногах. – Щоб розподілити вагу.

Харрі повільно кивнув. Йому вже видавалось, що крига під ногами помалу розтріскується.

– У штаб-квартирі казали, що я знайду вас тут.

– Єдине місце, де я маю змогу розчути власні думки. – Командувач смикнув вудилище.