Ю Несбьо - Спаситель

«Початки фізики», – пояснила вона. Краще б розтлумачила, хто там – знавіснілий наречений? Ревнивий залицяльник, якому дали відкоша? Хай там як, а це не поліція, бо за дверима знов заскавучало – жалісливо, розпачливо, просто мороз біжить поза шкірою.

– Мар-тіно! Мар-тіно! – Кілька слів, чи то пак схлипувань, норвезькою і знову: – Мартіно…

Він гадки не мав, як хлопчина зайшов у під’їзд, але тепер почув, як гримнули інші двері, пролунав голос. У стрімких чужих словах розібрав уже знайоме слово: «поліція».

Двері по сусідству гримнули.

Чоловік на майданчику гірко заскиглив, пальці заскребли по дверях. Врешті, почулись кроки, що віддалялися. Він полегшено зітхнув.

День виявився довгим. Уранці Мартіна відвезла його на залізничну станцію, й він електричкою дістався міста. Просто на вокзалі зайшов у турагенцію й придбав квиток на завтрашній останній вечірній рейс до Копенгагена. Тамтешній працівник ніяк не відреагував на норвезьке прізвище, яке він назвав йому: Халворсен. Розплатився готівкою з Халворсенового гаманця, подякував і пішов геть. З Копенгагена зателефонує у Загреб, домовиться, щоб Фред прилетів туди й привіз новий паспорт. Якщо поталанить, Різдво він зустріне вдома.

У трьох перукарнях, які він відвідав, йому сказали, що перед святами треба записуватися у чергу. У четвертій кивнули у бік спантеличеного дівчиська, яке, сидячи в кутку, ремиґало жуйку. Практикантка, збагнув він. По кількох даремних спробах пояснити, чого він прагне, він показав їй світлину. Забувши про жуйку, вона глянула на нього з-під густо нафарбованих повік і спитала англійською, якої навчилася з MTV: «You sure, man?» [58]

Потім на таксі він дістався Соргенфрігата, відчинив квартиру Мартіни ключем, який вона дала йому, й почав чекати. Кілька разів дзеленчав телефон, а загалом тихо. Допоки він здуру не підійшов до вікна кімнати, у якій світилося.

Він розвернувся, збираючись повернутися у кімнату.

Й раптом у двері знов почали гамселити. Повітря задрижало, й лампа над головою загойдалася.

– Мар-тіно!

Він почув, як чоловік за дверима знов, розбігшись, кинувся у двері, які мало не вигнулися всередину.

Ще двічі він волав її ім’я і двічі кидався на двері. Згодом почулися стрімкі кроки вниз сходами.

Він увійшов у кімнату, ставши біля вікна, побачив, як чоловік вибіг з під’їзду. А коли він відчиняв авто і його освітило ліхтарним світлом, він упізнав його. Чоловік, який допоміг йому заночувати у Притулку. Ніклас, Рікард… абощо. Двигун заревів, автівка стрімко зникла у темряві. За годину він уже спав і марив про місця, які колись відвідав, а прокинувся, почувши тупотіння на сходах й те, як ляскають газети, кинуті додолу під двері.

Харрі прокинувся о восьмій. Розплющившись, принюхався до вовняної ковдри, котра прикривала частину обличчя. Запах нагадав дещо, й він скинув ковдру. Спав він міцно, без сновидінь, і прокинувся у навдивовижу доброму, просто-таки веселому гуморі.

Пішов на кухню, поставив варитись каву, вмивсь просто над мийкою на кухні, тихо наспівуючи «Morning Song» Джима Стерка. Небо над невисокими пагорбами розчервонілося, наче дівчина, останні зорі тьмяніли, зникаючи з небосхилу. Таємничий, новий, неторканий світ розкинувся за вікном у кухні, білий та радісний, линув до обрію.

Харрі нарізав хліба, знайшов сир, набрав у склянку води, а у чашку налив кави, з якої здіймалася пара, і, поставивши все на тацю, відніс у спальню.

Розтріпане чорне волосся розсипалось по подушці, дихання майже нечутно. Він поставив тацю на нічний столик коло ліжка й почав чекати.

Кавові пахощі поволі сповнювали кімнату.

Вона почала дихати нерівно. Трохи розплющила очі. Побачила його, потерла обличчя й потяглася сповільненими, ніяковими рухами. Ніби реле умикалося: очі її засяяли чимраз яскравіше, на губах заграла посмішка.

– Доброго ранку, – мовив Харрі.

– Доброго ранку.

– Поснідаєш?

– Хм. – Вона так само всміхалася. – Хіба ти не будеш?

– Потерплю, поки що обійдуся оцим, якщо ти не проти. – Він добув цигарки.

– Ти багато палиш.

– Як завжди після зриву. Нікотин забиває потяг.

Вона пригубила кави.

– Хіба не парадокс?

– Ти про що?

– Що ти, людина, котра так боялася втратити свободу, став алкоголіком.

– Та-ак. – Він відчинив вікно, запалив і ліг поруч неї.

– Чи ти цього боїшся зі мною? – спитала вона, пригортаючись. – Що через мене станеш невільним? І тому… тому не прагнеш… кохатися зі мною?

– Ні, Мартіно. – Харрі затягнувся, скривився й понуро глянув на цигарку. – Через те, що тобі страшно.