Ю Несбьо - Спаситель

– Солодкий запах парфуму. Вперше я відчув його, відчинивши Станкичу двері Юнової квартири. Вдруге – у Притулку, у його кімнаті. Й утретє – цього ранку, прокинувшись в Естгорі. Запахом просякла вовняна ковдра. – Він дивився Мартіні просто у вічі. – Де Станкич, Мартіно?

Вона підвелася.

– Гадаю, тобі час іти.

– Спершу скажи.

– Я не маю відповідати, бо нічого не зробила.

Мартіна вже стояла біля дверей кімнати, Харрі наздогнав її, заступив дорогу, схопив її за плечі:

– Мартіно…

– Мені треба встигнути на концерт.

– Він убив одного з моїх найближчих друзів, Мартіно.

Коли вона промовляла, обличчя у неї було замкнутим, напруженим:

– Мабуть, не варто було заступати йому шлях.

Харрі опустив руки, ніби обпікся.

– Ти не можеш отак просто дозволити йому вбити Юна Карлсена. А як же прощення? Наче ж у вас заведено прощати?

– Ти віриш, що люди можуть змінитися, – сказала вона. – А я не вірю. І не знаю, де Станкич.

Харрі відступився, вона пішла до ванної і там зачинилася. А він не рушив з місця.

– Ти помиляєшся щодо того, як у нас заведено, – почувся гучний голос із ванної. – Ідеться не про прощення. Ми такі самі, як решта. Йдеться про спасіння, адже так?

Незважаючи на те, що було морозно, Рікард вийшов з машини й стояв, притулившись до капота. Харрі мимохідь кивнув йому, але відповіді не отримав.

На годиннику вже пів на сьому, але у відділі убивств робота в розпалі.

Харрі заскочив Улу Лі біля факсу, кинув оком на повідомлення, яке саме надходило. Відправили з Інтерполу.

– Що відбувається, Уло?

– Гуннар Хаген подзвонив усім і скликав усіх у відділ. Тут геть усі. Схопимо того, що убив Халворсена.

У голосі Лі відчувалася непохитність, котра, як підказувала Харрі власна інтуїція, виражала настрій, що панував сьогодні ввечері на сьомому поверсі.

Харрі пішов до Скарре. Той, стоячи біля столу, швидко й голосно розмовляв по телефону:

– Ми можемо влаштувати тобі й твоїм хлопцям неабияку мороку, Аффе. Якщо ти не допоможеш, пославши своїх на вулицю, то враз опинишся на першому щаблі у нашому переліку розшукуваних. Второпав? Отож, хорват середнього зросту…

– Волосся біляве, зібране у хвостик, – додав Харрі.

Скарре, підвівши голову, кивнув начальникові.

– Волосся біляве, зібране у хвостик. У разі чого – телефонуй. – Він поклав слухавку. – Просто як під час війни, всіх мобілізували для проведення операції. Вперше таке бачу.

Харрі гмикнув.

– Чи є щось про Юна Карлсена?

– Нічого. Щоправда, його дівчина, Теа, сказала, що вони домовлялися зустрітися увечері у Концертній залі. Мають місця у ложі для почесних гостей.

Харрі глянув на годинник.

– Станкич має ще півтори години на свою справу.

– Це як?

– Я телефонував до Концертної зали. Усі квитки спродали ще чотири тижні тому, тож без квитка всередину нікого не пускають, навіть у фойє. Тобто якщо Юн увійде у Концертну залу, він у безпеці. Зателефонуй у «Теленор» і спитай, чи працює сьогодні Торкільдсен і чи має він змогу відстежити мобільник Карлсена. Й подбай, щоб навколо Концертної зали зібрали вдосталь поліцейських зі зброєю й описом. Потім зателефонуй до канцелярії прем’єр-міністра й попередь про посилені заходи безпеки.

– Я? – Скарре був приголомшений. – До канцелярії прем’єр-міністра?

– Звісно, – сказав Харрі. – Ти ж тепер дорослий хлопчик.

У своєму кабінеті Харрі набрав один з шести номерів, які знав напам’ять. Решта п’ять: телефон Сестреняти, батьківської оселі в Уппсалі, мобільник Халворсена, колишній домашній телефон Б’ярне Мьоллера й вже вимкнений номер Елен Єльтен.

– Ракель.

– Це я.

Він почув, як вона зітхнула:

– Я саме так і подумала.

– Чому?

– Тому що думала про тебе. – Вона тихо засміялась. – Отакої. Що таке?

Харрі заплющився.

– Я міг би побачитися з Олегом завтра. Я ж обіцяв повідомити, коли матиму змогу.

– Чудово! Олег зрадіє. Ти заїдеш по нього? – Відчуваючи, що він вагається, вона додала: – Ми самі.

Харрі й хотів, і не хотів питати, що вона має на увазі.

– Намагатимусь приїхати близько шостої.

За словами Клауса Торкільдсена, мобільний Юна перебував десь на східному кінці міста, у Хьоугеруді чи у Хьойбротені.

– Користі з цього майже немає, – мовив Харрі.

Близько години він схвильовано походжав по кімнатах, прислухаючись до розмов, потім, одягнувши куртку, сказав, що їде в Концертну залу.

Порушивши правила, він припаркувався неподалік Вікторія-терасе, проминув Міністерство закордонних справ і, спустившись широкими сходами на Русельокквейєн, завернув праворуч, до Концертної зали.