Ю Несбьо - Сніговик

– Довелося, – видушив Харрі й підтягнув штангу ближче до ключиць. – З ним був його адвокат, Юхан Крон.

– То й що?

– Ну, Крон почав з того, що ми застосовуємо до його клієнта недозволені методи тиску, що купівля-продаж сексу в Норвегії цілком законна річ і що наші намагання змусити шанованого хірурга порушити закон щодо лікарської таємниці теж можуть зацікавити пресу.

– Господи! – вигукнула Катрина, і її голос затремтів від люті. – Йдеться ж про вбивство!

Харрі ніколи ще не бачив її в такому стані, тому відповів найм’якшим тоном:

– Послухай, у нас не вийде напряму прив’язати вбивство двох жінок до діагнозу їхніх дітей. Тут може бути простий збіг. І Крону це чудово відомо. Так що я ніяк не міг затримати цього Ідара.

– Авжеж. Усе, що ти можеш, – лежати тут і нічого не робити!

Харрі відчув біль у ключицях і зрозумів, що Катрина, як не сумно, цілком права.

Вона затулила обличчя руками:

– Вибач… Я просто… Божевільний день видався.

– Ох, – простогнав Харрі з-під штанги, – допоможи будь ласка…

– Але з іншого боку… – Вона прибрала руки від обличчя. – Ми можемо зайти з іншого боку. З Бергена!

– Ні, – прохрипів Харрі, видихнувши рештки повітря, що залишалися в його легенях. – Берген не можна розглядати як самостійну версію. Ти б не могла…

Він подивився на неї знизу вгору.

Її темні очі наповнилися сльозами.

– Допоможи собі сам, – прошепотіла вона і посміхнулася. Це було так неочікувано: перед ним стояла наче зовсім інша жінка – з дивовижним світлом у погляді та абсолютно крижаним голосом. – Хоч здохни тут!

Він у відчаї почув, як її кроки віддаляються й завмирають десь за межами зали і як хрустять його кістки, й відразу червоні крапки затанцювали в нього перед очима. Він вилаявся, узявся за штангу міцніше й спробував її підняти. Вона не рухалася.

Катрина мала рацію – він міг тут запросто здохнути. Це єдине, що було в його владі. Смішно, але правда.

Він приловчився, нахилив штангу й почув, як оглушливо загриміли диски, впавши на підлогу. Сама штанга приземлилася з іншого боку лави. Він сів і безтямно втупився у гантелі, розкладені на стійках уздовж стін.

Харрі прийняв душ, перевдягнувся і сходами піднявся на шостий поверх. Плюхнувшись у крісло, відчув, як болять м’язи, – найсолодше відчуття, яке означало, що завтра він буде геть розбитий.

Він прослухав автовідповідач, де, окрім усього, було повідомлення й від Бйорна Гольма з проханням передзвонити.

Коли Гольм узяв слухавку, у ній пролунало нелюдське гарчання, що супроводжувалося ревом електрогітари.

– Що? – запитав Харрі.

– Дуайт Йоакам, – відповів Гольм і зробив музику тихіше. – Диявольськи сексуальний парубок, правда ж?

– Я маю на увазі, що сталося?

– Готові результати експертизи з листа Сніговика.

– Викладай.

– Нічого особливого щодо тексту – звичайний лазерний принтер.

Харрі мовчав, він знав, що у Бйорна щось є.

– А от папір, який він використовував, – непростий. Нікому з нашої лабораторії раніше такий не траплявся, тому, власне, нам і треба було трохи більше часу. Коротше, це васі – японський папір ручного виготовлення, щось на кшталт папірусу. Його зазвичай визначають за запахом, тому що при виготовленні використовують кору чагарнику міцумата. До того ж, наш папір – узагалі особливого типу, називається коно.

– Коно?

– Купити такий можна тільки в спеціальних магазинах, знаєш, є такі крамниці, де продаються пера старовинного зразка для письма по тисячі крон, спеціальне чорнило та шкіряні блокноти… Знаєш, може…

– Звідки? Не знаю я.

– От і я не знаю, – зізнався Гольм. – Але ми з’ясували, що в Осло є тільки один такий магазин, де продається папір коно. Називається «Ворсе», знаходиться на Гамле-Драмменсвейєн. Я поговорив з продавцем і з’ясував: тепер такі речі в них купують рідко, тому вони більше й не замовляють. Перестали люди розбиратися в якості та інших речах, – так він каже.

– Тобто…

– Тобто продавець навіть і пригадати не міг, коли востаннє продавав папір коно.

– Ага… І це, виходить, єдиний такий магазинчик?

– Так, – відповів Гольм. – Був ще один у Бергені, але вони давно відмовилися від подібного асортименту.

Гольм замовк в очікуванні наступного запитання. Дуайт Йоакам продовжував на весь голос ховати своє кохання. Харрі мовчав.

– Харрі?

– Я думаю.

– Та невже? – посміхнувся Гольм.

Це був улюблений його жарт, але Харрі навіть не розумів, що тут, власне, смішного. Та зараз було не до сміху. Харрі кахикнув: