Ю Несбьо - Привид

— Те, що треба. Ти не міг би взяти ту гвинтівку, загорнути її і за сорок п’ять хвилин привезти до ресторану «Шрьодер»?

— Спробую. А що ти з-з-з-бираєшся робити?

— Я, — сказав Харрі, зустрівши докірливий погляд Рити з-за стійки, — я збираюся зараз снідати.

Йдучи до цвинтаря Гамлебюен, Трульс Бернтсен побачив чорний лімузин, припаркований біля брами, крізь яку він зазвичай заходив до кладовища. А коли він наблизився до того лімузина, з пасажирського боку відчинилися дверцята, і з авто вийшов чоловік. Він був у чорному костюмі і на зріст значно вищий двох метрів. Потужна щелепа, рівний чуб; було в його зовнішності щось невловимо азійське, те, що Трульс завжди асоціював із саамами, фінами та росіянами. Піджак йому явно зшили на замовлення, але в плечах він все одно був затісний.

Велетень відступив убік і показав жестом, що Трульс має зайняти пасажирське місце спереду.

Трульс зупинився. Якщо це були люди Дубая, то вони абсолютно несподівано порушили правила, що стосувалися безпосереднього контакту. Він озирнувся. Нікого не видно.

Трульс завагався.

Якщо ці люди вирішили спекатися спалювача, то саме так вони це і роблять.

Бернтсен поглянув на гігантського чоловіка. З виразу його обличчя що-небудь зрозуміти було неможливо, і Трульс ніяк не міг вирішити — це гарна чи погана ознака, що цей чоловік не полінився вдягнути сонцезахисні окуляри.

Звісно, він може розвернутися і втекти. Але що тоді?

— К’ю п’ять, — стиха промимрив Трульс.

А потім сів у авто, і дверцята швидко за ним зачинилися. Всередині було навдивовижу темно, мабуть, через затемнені вікна. Кондиціонер, вочевидь, працював вельми ефективно, бо було таке відчуття, що температура в салоні була на кілька градусів нижче нуля. За кермом сидів чоловік з вовчим обличчям. І теж у чорному костюмі. Рівний чуб. Можливо, також росіянин.

— Добре, що прийшли, — почувся голос позаду Трульса. Бернтсену не треба було обертатися: акцент. То був він. Дубай. Чоловік, якого ніхто не знав. Ніхто інший не знав. Але який був толк Трульсу з того, що він знав ім’я і бачив обличчя? До того ж, не слід кусати руку, яка тебе годує.

— Я хочу, щоби ви для нас декого затримали.

— Затримали?

— Забрали. І привезли до нас. Усе решта — то не ваша турбота.

— Я ж сказав вам, що не знаю, де знаходиться Олег Фауке.

— Йдеться не про Олега Фауке, Бернтсене. — А про Харрі Холе.

Трульс Бернтсен вухам своїм не повірив.

— Про Харрі Холе?

— Ти що, не знаєш, хто це?

— Звісно, що знаю. Він працював у групі боротьби з кримінальною злочинністю. Схиблений наглухо. П’яниця. Спромігся розслідувати дві-три справи. Він що, зараз у місті?

— Харрі Холе зупинився в готелі «Леон». Номер 301. Забери його звідти сьогодні рівно о дванадцятій ночі.

— А як я його звідти заберу?

— Заарештуй його. Оглуши. Скажи, що хочеш йому яхту свою показати. Роби, що хочеш, але привези його на пристань в Конгені. А відтам вже ми завершимо справу. П’ятдесят тисяч.

«Завершимо справу». Дубай говорив про вбивство Харрі Холе. Навмисне вбивство. Вбивство поліцейського.

Трульс розкрив був рота, щоби сказати «ні», але голос на задньому сидінні випередив його:

— Євро.

Трульс Бернтсен отетеріло роззявив рота, і несміливе «ні» застрягло десь між його мозком та голосовими зв’язками. Натомість він повторив слова, які він начебто почув, але не насмілювався в це повірити.

— П’ятдесят тисяч євро?

— Так, а що?

Трульс поглянув на свій годинник. У своєму розпорядженні він мав трохи більше одинадцяти годин.

— А звідки ви знаєте, що він буде у своєму номері опівночі?

— Бо він знає, що ми приїдемо.

— Що? Ви, мабуть, хотіли сказати, що він не знає , що ви приїдете?

Голос позаду нього розсміявся. Сміх Дубая був схожий на гуркіт двигуна на дерев’яному моторному човні. Чах-чах-чах.

Була четверта година, і Харрі стояв під душем на вісімнадцятому поверсі готелю «Реддісон Плаза». Він сподівався, що липка стрічка протримається в гарячій воді — вона хоч трохи, але вгамовувала біль. Коли йому видавали ключа від номера 1937, у його голові промайнула якась смутна асоціація. Рік народження короля, роман Кестлера «Сліпуча темрява» про Великий терор в СРСР, символічний збіг цифр і таке інше. Харрі не вірив у символізм. А вірив у здатність людського розуму знаходити схожі схеми. Навіть там, де їх не було. Саме через це він, як детектив, завжди був великим скептиком. Він сумнівався й шукав, шукав і сумнівався. Бачив схожі схеми, але сумнівався у чиїйсь провині. Або навпаки.