Ю Несбьо - Привид

— Це він! Чи не могли б ви дати мені номер його мобільного телефону?

За три секунди, які здалися вічністю, Харрі почув знайомий дратівливий голос.

— Мені нічого не потрібно.

— Треско, це ти?

Довга пауза і жодної відповіді. Харрі уявив собі отетеріле обличчя свого товстого приятеля.

— Харрі? Привіт, давно…

— Ти на роботі?

— Так. — Розтягнутий звук «а» свідчив про підозру. Бо ніхто не телефонував Треско просто так.

— Мені потрібна одна негайна послуга.

— Ага, аякже. Хто б сумнівався. До речі, коли ти збираєшся віддати ті сто крон, які мені заборгував? Ти ж обіцяв, що…

— Мені треба, щоби ти вимкнув струм у районі Фрогнер-парку та вулиці Мадсеруд.

— Що-що тобі треба?

— У нас виникла серйозна ситуація, пов’язана з діяльністю поліції. Тут у одного типа поїхав дах, і він схопився за рушницю. Стріляє куди попало. Нам потрібний покров темряви. Ти й досі працюєш на підстанції в Монтебелло?

Іще одна пауза.

— Поки що працюю, а ти й досі поліцейський?

— Звісно. Треско, це дійсно дуже серйозно і невідкладно.

— А мені начхати на вашу серйозність. Я не маю на це повноважень. Тобі треба спершу поговорити з Хенмо, а він…

— Він спить, а ми не маємо часу! — скрикнув Харрі.

В цю мить бабахнув ще один постріл, і куля влучила в кухонний буфет. З нього із торохкотінням вислизнув комплект посуду, гепнувся на підлогу і розлетівся на друзки.

— Що то в біса було? — спитав Треско.

— А як ти гадаєш? Маєш вибір між відповідальністю за вимкнення струму на сорок секунд і купою людських трупів.

На кілька секунд по той бік лінії запала тиша. А потім почулася відповідь. Неквапливо-глузлива:

— Лишень уяви собі, Харрі! Ось я сиджу собі тут як велике цабе, і тепер від мене залежить усе . Ти й подумати не міг, що таке може статися, еге ж?

Харрі глибоко вдихнув. Побачив, як на терасі мелькнула тінь.

— Так, Треско. Я й подумати не міг, це правда. А чи не можеш ти…

— Ви з Ойштайном завжди думали, що я нікчема, еге ж?

— Та ти що, навпаки! Ми ніколи не сумнівалися, що ти далеко підеш. Так і казали: «Цей хлопець далеко піде!»

— А сказати «будь ласка» важко?

— Вимкни свою довбану електрику!!! — заволав Харрі. І почув, як запищали гудки. Треско вимкнув телефон.

Харрі скочив на ноги, схопив бабцю в оберемок і майже силоміць затягнув її до ванної.

— Залишайтеся тут, — прошепотів він, зачиняючи двері, і кинувся до розчинених парадних дверей.

Харрі вискочив під світло, приготувавшись, що зараз на нього обрушиться град куль.

І в цю мить усе стало чорним.

Таким чорним, що Харрі впав на кам’яні плити і покотився вперед, йому на мить забило памороки, і він подумав, що вже мертвий. А потім збагнув, що то Асбйорн Треско Трешчов рвонув рубильник, натиснув на кнопку чи щось інше і вимкнув світло. І що він мав у своєму розпорядженні сорок секунд.

Харрі побіг наосліп у темряву. Зачепився за штахетник і ледь не впав, а потім відчув під ногами асфальт і кинувся бігти. Почув, як до нього наближаються крики і виття сирен. Але почув також, як заревів, заводячись, потужний автомобільний двигун. Харрі тримався правої сторони і бачив достатньо добре, щоби не збитися з дороги. Зараз він знаходився біля південної частини Фрогнер-парку. І мав шанс вибратися з цієї халепи. Харрі пробіг повз неосвітлені особняки, дерева та ліс. Район і досі був знеструмлений. Звук автомобільного двигуна поволі наближався. Харрі різко кинувся ліворуч до автостоянки біля тенісних кортів. Ледь не впав у калюжу на гравійній алеї, але спромігся встояти на ногах — і пошкутильгав далі. Єдиним, що виднілося у темряві достатньо виразно, була біла крейдяна розмітка кортів за дротяною загорожею. Харрі побачив смутні обриси роздягальні тенісного клубу. Світло двох автомобільних фар на мить залило майданчик — і Харрі прожогом кинувся до стінки перед дверима роздягальні і щучкою пірнув за неї. Приземлившись, він відкотився убік на бетонне покриття. То була м’яка посадка, але у нього все одно запаморочилося в голові.

Він лежав тихо, як миша, і вичікував.

Довго вдивлявся в темряву, але нічого не почув.

І раптом його засліпило світло.

То був зовнішній ліхтар під дахом. Струм знов увімкнули.

Харрі пролежав дві хвилини, прислухаючись до сирен. На дорозі біля роздягальні з’являлися й щезали автомобілі. То були пошукові групи. Можливо, район уже був оточений. Невдовзі сюди привезуть собак.

Він не міг втекти геть, тому мав проникнути до будівлі.