Ю Несбьо - Привид

Харрі зосередив свою увагу на першому пальці.

— Робіть те, що наказують вам ваші інструкції: зателефонуйте дорослим дядям з поліції. Якщо вам пощастить, вони приїдуть сюди за півгодини. Але якщо ви — реаліст, то вам, можливо, доведеться почекати, доки вони завтра не вийдуть на роботу. Гоп! Готово.

Харрі закрив пакетики, опустив їх у кишеню піджака, поклав на місце кришку труни і вибрався з могили. Струсивши землю зі свого костюма, він нахилився взяти лопату й ліхтарик. І в цей момент побачив фари авто, що повертало до каплички.

— Взагалі-то вони сказали, що приїдуть негайно, — повідомив молодий охоронець, відступаючи на безпечну відстань. — Розумієте, я сказав їм, що це — могила того хлопця, якого застрелили. А ви хто?

Харрі вимкнув ліхтарик, і довкола враз стало темно, як у негра за пазухою.

— Я той, кому ви мали б співчувати.

І Харрі кинувся бігти. Він попрямував на схід, геть від каплиці, повертаючись тим самим маршрутом, яким вони прийшли сюди з Гансом Крістіаном.

Він орієнтувався по яскравому світлу, яке, на його думку, падало від ліхтаря у Фрогнер-парку. Якщо він зможе добратися до парку, то йому, навіть у теперішньому стані, вдасться відірватися від переслідувачів. Головне, щоби в них не було собак. Харрі терпіти не міг собак. Краще триматися гравійних доріжок, але з-за хрустіння він не чутиме, женуться за ним чи ні. Біля воєнного меморіалу Харрі звернув на траву. Позаду не було чути нікого. Але потім він побачив його — тремтливий промінь світла на вершечках дерев. Хтось переслідував його за допомогою ліхтаря.

Харрі вискочив на стежку і кинувся до парку. Спробував відключитися від болю у шиї і бігти розслаблено, економно витрачаючи зусилля і зосереджуючись на техніці й диханні. Подумки зазначив, що йому майже вдалося втекти. Він побіг до Моноліту, знаючи, що вони побачать його під ліхтарями, котрі стояли вздовж стежини, яка йшла через пагорб, і подумають, що він, скоріш за все, прямує до головної брами парку зі східного боку.

Харрі здолав кряж пагорба і, ставши тепер невидимим для переслідувачів, швидко звернув на південний захід, до вулиці Мадсеруд. Адреналін гнав його вперед, але він уже відчував, як м’язи почали ціпеніти. На якусь мить усе поглинула темрява, і він подумав, що втратив свідомість. Але швидко прийшов до тями, і на нього накотилася сильна нудота, а після нудоти почалося головокружіння. Харрі поглянув униз. Кров повільно витікала з-під рукавів піджака і сочилася поміж пальців. Колись у дитинстві так стікало полуничне варення зі шматка хліба в домі його діда. Харрі збагнув, що не добіжить.

Він повернув голову. Побачив, як під ліхтарем на вершечку пагорба мелькнула якась постать. То був великий чоловік, але він біг навдивовижу легко. На ньому була тісна чорна одіж, несхожа на поліцейську уніформу. Може, то спецназівець із «Дельти»? Посеред ночі, та ще й так швидко прибули? Тільки через те, що хтось займався розкопками на кладовищі?

Харрі мимоволі гойднувся, але швидко випростався. В такому стані він не зможе від них відірватися. Треба знайти, куди можна сховатися.

І Харрі подався до одного з будинків на вулиці Мадсеруд. Зійшов зі стежини, кинувся вниз трав’янистим схилом, розставивши руки, щоб не впасти, і побіг далі по асфальтовій дорозі, потім перестрибнув через низенький штахетний паркан і крізь яблуневий садок вибіг до будинку з тильного боку. І впав там у високу мокру траву. Глибоко вдихнув, відчув, як стиснувся шлунок, і приготувався блювати. Прислухався, зосередившись на диханні.

Нічого й нікого.

Але вони неодмінно будуть тут, це лише справа часу. А йому треба було по-людськи забинтувати шию. Харрі піднявся і пішов до тераси будинку. Вдивився крізь скло в дверях. Темна вітальня.

Розбивши скло ударом ноги, Харрі просунув руку всередину. Стара, добра й наївна Норвегія! Ключ стримів у дверях. Він прослизнув у темряву.

Затамував подих. Мабуть, спальні були розташовані на другому поверсі.

Він увімкнув настільну лампу.

Плюшеві крісла. В ніші — телевізор. Енциклопедія. Стіл з численними родинними фотографіями. Незавершене в’язання й спиці. Значить, тут мешкають старі люди. А старі люди добре сплять. Чи погано?

Харрі знайшов кухню й увімкнув світло. Понишпорив у шухлядах. Ножі, рушники. Спробував пригадати, що і де зберігалося на кухні, коли він був ще малим хлопцем. Витягнув другу від долівки шухляду. І знайшов те, що шукав. Стандартні стрічки, стрічки для посилок, липкі стрічки. Вхопивши два рулончики липкої стрічки, Харрі, трохи поблукавши, знайшов двері до ванни. Зняв із себе піджак та сорочку, нахилив голову над раковиною і направив струмінь душу собі на шию. Побачив, як емаль у раковині враз взялася червоними плямами. Потім він витерся футболкою, яку дав йому Ганс Крістіан, стиснув краї рани пальцями і кілька разів обмотав шию сріблястою липкою стрічкою. Попробував, чи вийшло не надто туго. Треба ж було, щоби до мозку хоч трохи крові надходило. Знову вдягнув сорочку. Іще один напад головокружіння. Харрі сів на край ванни.