Ірен Роздобудько - Подвійна гра в чотири руки

— А ви, певно, виявили? — лукаво примружилася Муся.

Олексій промовчав, засопів і механічним рухом поліз до правої кишені, забувши, що фляжка вже давно пливе окремо — десь далеко у хвилях Дніпра…

— Ви гадаєте, це його прізвище? — порушила мовчанку Муся.

— А чому ви кажете «його»? Може, це «вона»? Якщо судити по фото.

— А що ми бачимо на фото? — заперечила Муся. — Оголена спина. Майже хлоп’яча. Капелюх. Під широкими крисами обличчя не роздивитися. Я такі світлини на блошиному ринку бачила: їх з-під поли продають, — почервоніла Муся і додала: — Для чоловіків певного штибу…

— Ось воно як, — замислився Олексій. — А цей ваш інженер — як би це сказати?.. Він що, був схильний до… до одностатевого кохання?

— Про це мені не відомо, — зніяковіла Муся. — Але такого факту не відкидаю.

— Спина на карточці дійсно якась безстатева, — згодився Олексій. — А визначного в ній лише те, що я роздивився в лупу: родимка нижче лівої ключиці. Але, — Олексій кивнув на освітлені скляні стіни салону, де веселим хороводом кружляли дами, — не роздягати ж їх усіх…

— Гадаю, ви б зробили це із задоволенням! — не втрималася зловтішно гмикнути Муся.

Олексій лише звів очі до неба і промовчав.

Подав їй руку і повів до салону, за скляними стінами якого розгорталося нове дійство.

Капітан і матроси саме вносили до зали приладдя для малювання: мольберти, папір, чорнила, пензлі.

Муся і Олексій здивовано спостерігали.

— Хвилиночку уваги, пані та панове! — між тим говорив капітан. — За бажанням дам мадам Такіхасі люб’язно погодилася надати всім бажаючим урок каліграфії!

Він уклонився прекрасній Ванді, і вона, вийшовши вперед, до облаштованого для занять майданчику, промовила наступне:

— Кращі каліграфічні малюнки пропоную виставити на благодійний аукціон на допомогу безпритульним дітям Києва!

Панство шалено заплескало в долоні.

Дами оточили Ванду, яка вже стояла навпроти мольберту з пензликом в руках.

— Здається, вона відбирає наш хліб, — прошепотіла Муся Олексію.

— От і добре, — відповів той. — Відпочинемо. На нас і без того пішло багато уваги.

Ванда опустила пензлик у пляшечку з чорнилом.

— Отже, пані, перше правило: східна каліграфія — це передусім живопис! А друге: «Хочеш перемогти ворога — вивчай письмо!» Почнемо?

Вона торкнулася пензликом аркуша, і по ньому зверху до низу ніби самі по собі почали з’являтися невагомі, легкі, мов пташки, ієрогліфи.

Дами зачаїли подих.

Муся глянула на свого напарника — той, підійшовши до прекрасної Ванди майже впритул, захоплено дивився на охайний чорний візерунок.

Муся, палаючи щоками, почула його шепіт:

— «На яшмових сходах біліє холодна роса. Промокли панчохи. Пливуть мовчазні небеса…»

Цей околоточний дійсно якийсь дивний, не встигла подумати Муся, як Ванда, ледь торкаючись пензликом аркуша, легко посадила своїх чорнокрилих пташок у другий рядок і обернулася до Олексія, прошепотівши у відповідь:

— «Дивлюсь крізь фіранку на місяць осінній печальний, — на тихій воді він тремтить і повільно згаса…»

І вималювала останній значок.

Дами, що стояли довкола мов статуї, заплескали в долоні.

Муся сердито засопіла.

А між іншим подумала, що… Що ця сцена була… була непристойна.

Точніше — прекрасна і непристойна, ніби справжній поцілунок.

Хотіла зробити зауваження «непутящому чоловікові». А що? Має право!

Але нічого не встигла промовити, як пароплав добряче гойднуло.

З ломберного столика посипалися карти, дами хитнулися, немов квіти у вазоні, що падав зі столу.

— Усе в порядку, панове! — вигукнув капітан. — Входимо у море! Тимчасові незручності…

— Море! Море! — ожила зала.

— Море, панове!

— А ми не потонемо?

— Гайда на палубу!

Частина публіки посунула до своїх кают, тримаючись за стіни і одне за одного.

Половина сміливців повалили у прочинені від качки двері салону.

Муся й Олексій опинилися серед останніх.

Причому Муся з гнівом побачила, як її «наречений» другою рукою підтримує під ліктик прекрасну Ванду. І — вирвала свою руку з його!

Публіка висипала з дверей салону на лівий бік палуби, мов горіхи.

На дамах тріпотіли шалики.

Сміх, оплески і вигуки заполонили тишу водного простору.

Тримаючись за поручні, гості ніби розгойдували пароплав.

— Чому радіють? — бурмотів оператор, перехилившись через перила і тримаючи себе за горло, до якого підступала нудота. — Дідько б їх усіх забрав!