Ірен Роздобудько - Подвійна гра в чотири руки

Проте режисер натхненно дивився на чорну воду, в якій хиталися зірки, і збуджено розмахував руками.

— От би зняти таку фільму! Про грандіозну катастрофу! Ну тільки уяви собі: ніч… лайнер… У залі — танці-шманці. І раптом — айсберг! Велетенський такий! Усім кришка! Лайнер — в рапіді! — уходить під воду! Лишаються двоє… Закоханих! Він — бідний художник, вона…

— …вся зелена… — прохрипів нещасний оператор, звільняючись прямо в море від нещодавньої вечері.

До речі, за його зразком цю нечемну й неаристократичну дію повторили інші присутні. Навіть поетеса Зінаїда затулила червоні вуста краєм шифонового коміра.

— Шановні гості! — прокричав у рупор капітан. — Прошу всіх відійти від лівого борту і повернутися до зали!

Качка стишилася.

Небо і вода знову замерехтіли вогниками й зірками.

Посміюючись і наступаючи на шлейфи дам, гості поквапились зайти до затишного салону.

— Я банкую, панове!

— Я — пас!

Картярі, незважаючи на качку, так і не вийшли з-за свого столу.

Море морем, а гроші й азарт іще ніхто не відміняв!

Муся потягла Олексія до ломберного столика.

Той із задоволенням присів на вільний стілець.

Муся поклала руку на його плече: не вистачало, щоби її напарник програв тут свій останній костюм зі шкарпетками на додачу!

— Фальшренонс! — повідомив князь і, продовжуючи розмову, повів так: — Так ось… Про що я говорив? Ага. Так ось цей Юджин Ілай, американець, ще два роки тому здійснив злет із палуби крейсера «Бірмінгем»…

— Бути того не може! — вигукнула Муся, чим привернула до себе увагу поважного чоловічого товариства. — Прямо посеред моря? Він же міг впасти і потонути!

— Розкриваюсь! — сказав купець.

— Прошу, прошу… — промугикав князь. — Триплет!

І лагідно посміхнувся до необізнаної панянки:

— Так, голубонько, так. З палуби в море. І приземлився туди ж — на палубу!

— Цирковий трюк… — пробурмотів купець, збираючи карти.

— Помиляєтесь, пане Кривошапко, — сказав промисловець. — Не трюк, а військова техніка майбутнього. До речі, панове, мене сам государ викликав, мовляв, на моєму заводі будуть випускати саме такі крейсери — нового зразка. Зі злітним покриттям.

Муся сильніше вчепилася в плече Олексія й округлила очі:

— Ох, невже можливі такі аероплани і кораблі?!

— Звісно, — кивнув князь. — Аероплани з бомбами на борту!

— Який жах! — знову вигукнула Муся і звернулася до Олексія: — Любий, не грай більше. Тобі сьогодні не поталанить!

Олексій, зображаючи незадоволення, скинув її руки зі свого плеча:

— Йди-но до дам, люба! І не говори під руку!

Чоловіки з розумінням захитали головами.

Муся ображено відійшла.

А шкода!

Адже вона могла б побачити, як її напарник повільно виклав на зелене сукно чотири тузи…

Муся вийшла на палубу.

Як написали б у романах, там «ніч вступала у свої права».

Качка стишилась. Палуба була порожньою.

Опершись спиною на перила, Муся дивилася на вікна пароплаву.

За скляними стінами салону поетеса Зінаїда знову щось яро декламувала. Її рухи були схожі на рухи хижого, до того ще й пораненого птаха. Макабрична жінка!

Муся повільно пішла уздовж довгої палуби, зазираючи в інші віконця.

У залі, що розташовувався поруч із салоном, режисер з оператором крутили нову фільму. У тьмяній темряві на білому екрані заламувала руки Віра Холодна.

Спалахи світла вихоплювали з тьмяної темряви обличчя панянок, залиті сльозами.

За не дуже добре завішеним шторами віконцем «пароплавної цирульні» мосьє Очінь голив капітана…

Муся посміхнулася: бідний, немає у нього іншого часу на таку важливу справу.

За віконцем кухні офіціант доїдав прямо з таці шматок торта, запиваючи його шампанським із пляшки…

…Два силуети злилися в поцілунку. Муся погано роздивилася, хто це був, адже фіранку одразу ж і засмикнули.

Муся вирішила обійти всю палубу з кінця в кінець.

Йшла і думала про…

Звісно, жодної думки про напарника у неї і виникнути не могло!

І про те, як він блискавично впорався зі шпагою — немов який-небудь Д’Артаньян з роману мсьє Дюма-старшого, а волосся так гарно розлетілося довкола обличчя, немов у Фанфан-тюльпана, і жоден м’яз не ворухнувся на обличчі, коли він поставив чарку на стіл: «Як і обіцяв, — останню, люба!»

І про те, як оксамитовим баритоном процитував щось дивне, романтичне, в унісон з прекрасною маляркою мадам Такіхасі.

І про те, як узяв її під лікоть, а вона очі долу опустила, ця манірна пані, фі!