Джеффрі Арчер - Хто не ризикує

Щойно старший чоловік зібрався зачинити двері, як Вільям додав:

– Я бачив оригінал.

Троє офіцерів обернулися, щоб подивитися на нахабу.

– Це і є оригінал, – трохи роздратовано сказала жінка.

– Це неможливо, – зауважив Вільям.

– Цікаво, чому ж? – спитав її колега.

– Оригінал висів у Музеї Фіцмолеан у Кенсингтоні, доки кілька років тому його не викрали. Цю справу так і не розкрили.

– Ми розкрили її, щойно, – впевнено сказала жінка.

– Не думаю, – відповів Вільям. – Оригінал був підписаний Рембрандтом у правому нижньому куті, там мали б бути його ініціали – RvR.

Три офіцери подивилися у правий нижній кут, але там не було жодних ініціалів.

– Через кілька хвилин до нас приєднається директор Фіцмолеану, Тім Нокс, – сказав старший чоловік. – Я скоріше на його висновок покладатимуся, аніж на думку якогось пацана.

– Звісно, сер, – сказав Вільям.

– Ти взагалі знаєш, скільки вона коштує? – спитала молода жінка.

Вільям зайшов до кімнати й придивився до картини. Він вирішив не цитувати Оскара Вайлда щодо різниці між ціною та цінністю.

– Я не експерт, – відповів Вільям, – але думаю, що приблизно дві-три сотні фунтів.

– А оригінал? – спитала жінка вже не так впевнено.

– Гадки не маю, проте кожна велика галерея на світі була б рада мати такий шедевр у своїй колекції, не кажучи вже про деяких провідних колекціонерів, для яких гроші не питання.

– Тобто ви не знаєте, скільки вона коштує? – спитав молодший офіцер.

– Ні, сер. Такий Рембрандт не часто з’являється на відкритому ринку. Останній пішов з молотка на аукціоні «Сотбіс Парк Бернет» у Нью-Йорку.

– Ми знаємо, де він проходить, – відказав старший чоловік, навіть не намагаючись приховати сарказм.

– Тоді ви знаєте, що він пішов за двадцять три мільйони доларів, – сказав Вільям і негайно пошкодував про це.

– Дуже дякую за твою думку, хлопче, але ми не можемо тебе більше затримувати, бо ти, мабуть, поспішаєш, – додав старший офіцер і кивнув на двері.

Вільям спробував піти з гідністю, проте щойно він опинився в коридорі, як двері грюкнули за ним. Вільям подивився на годинник: 7:57. Він побіг у кінець коридора, бо не мав жодного бажання спізнитися на зустріч.

Він постукав у двері з табличкою, на якій золотими літерами було вибито «Командор Джек Гоксбі, Кавалер Ордена Британської імперії», та увійшов. У приймальні сиділа секретарка, яка подивилася на нього, спитавши:

– Констебль Ворвік?

– Так, це я, – знервовано відповів Вільям.

– Командор уже чекає на вас. Проходьте, будь ласка, – сказала вона й вказала на інші двері.

Вільям знову постукав і зачекав, поки його запросили увійти. Гарно одягнений чоловік середнього віку, з пронизливим поглядом блакитних очей та зморшкуватим чолом, яке додавало йому віку, встав з-за стола. Гоксбі потиснув руку Вільяму та вказав на стілець з іншого краю стола. Чоловік розкрив теку, швидко передивився написане у ній і звернувся до Вільяма:

– Спершу спитаю: ви раптом не родич сера Джуліана Ворвіка, королівського адвоката?

Серце Вільяма впало.

– Він мій батько, – відповів Вільям з думкою, що тепер його співбесіда швидко закінчиться.

– Я захоплююся ним, – продовжив Гоксбі. – Ніколи не порушує правила, ніколи не обходить закон, але йому вдається захистити навіть найгірших шарлатанів так, ніби вони святі. А святих, як мені здається, серед них небагато.

Вільям знервовано розсміявся.

– Я хотів побачити вас на власні очі, – продовжив Гоксбі, який точно не виглядав як любитель пустих балачок, – бо ви серед тих, хто склав іспит на детектива найкраще, до того ж з великим відривом.

Вільям навіть не здогадувався, що склав іспит.

– Поздоровляю, – додав командор. – Також я помітив, що ви як випускник не скористалися пришвидшеною схемою і вирішили не спрощувати собі кар’єрну драбину.

– Ні, сер. Я хотів…

– …проявити себе. Як я колись. Тепер, як ви вже зрозуміли, Ворвік, ви будете переведені до іншої дільниці. Я вирішив, що ви будете осягати науку у Пекгемі. І якщо ви гарно себе проявите, побачимося у Скотленд-Ярді через кілька років. І якщо ви впораєтеся там і вирішите залишитися, то через кілька років ви приєднаєтеся до нас тут, щоб продовжити службу та боротися зі злочинцями першого ешелону.

Вільям розслабився, але тут комісар шокував його наступним запитанням:

– Ви точно впевнені, що хочете стати детективом?

– Так, сер, з восьми років.

– Ви ж матимете справи не з тими кабінетними злочинцями, яких захищає ваш батько, ви матимете справу з найгіршими людьми у світі. Ви побачите вагітну жінку, що вкоротила собі віку, або наркомана вашого віку, з голкою, що стирчить просто з вени. Чесно кажучи, вам не завжди буде солодко спати. А зарплата нижче, ніж у касира з «Теско».