Джеффрі Арчер - Хто не ризикує

– Дуже вам дякую, місіс Перкінс, але ми маємо йти, – відповів Фред і торкнувся краю свого шолому, після чого вони пішли далі.

– Коли починається твоя нова робота? – спитав Фред, щойно вони відійшли подалі.

– Відпочину кілька тижнів в Італії, а першого жовтня вийду на службу у Скотленд-Ярд.

– Я чув, що в Італії багато гарних дівчат.

– Більшість з них у рамках.

– Рамках?

– Золотих.

Фред розсміявся:

– Ніколи не був ні в Італії, ні навіть у Скотленд-Ярді, проте я чув, що у них краща кімната для снукеру з усіх поліцейських відділків.

– Я повернуся і розкажу тобі, як там…

– Ти ніколи не повернешся, Хористе. Ламбет був лише першою сходинкою твоєї довгої кар’єрної драбини. Але попереджаю, що на цій драбині буде багато змій, які будуть щасливі скинути тебе вниз, та деякі з них будуть у блакитній формі, – сказав він, смикаючи двері магазину, щоб переконатися, що він зачинений.

Вільям гмикнув. Не проходило жодного чергування, щоб він чогось не навчився у Фреда.

– Здоров, Джейкобе!

– Привіт, Фреде!

Вільям подивився вниз і побачив чоловіка, який сидів, схрестивши ноги й ніжно обіймаючи пляшку віскі. На своєму першому чергуванні Вільям дізнався від Фреда, що існують чотири види п’яниць: сплячі, які засинають п’яним сном, щойно нап’ються, а коли прокидаються – йдуть додому; тихі, які зазвичай намагаються втопити у пляшці свої печалі й не часто роблять щось погане; фанати, які мріють затягти тебе додому та приміряти твою форму; та агресивні, які жадають бійки та вважають полісмена гарним суперником. Фред міг з легкістю визначити будь-кого з одного погляду, особливо тих, хто жадав бійки – зазвичай вони проводили ніч у камері та вранці ставали іншою людиною.

За останні роки Вільям бачив п’яниць усіх цих типів, та завдяки Фредовому здоровому глузду та сильній правій руці у нього було лише кілька шрамів.

– Яка категорія? – спитав Вільям.

– Топить печалі. Мабуть, «Шпори» сьогодні програли.

– Звідки ти знаєш?

– Коли вони перемагають, Джейкоб просто золото, проте коли вони програють, він безнадійний.

Вони повернули на Ласкомб Роуд і побачили кількох місцевих, які поверталися додому з пабу «Мальборо армс».

– Це розчаровує, – сказав Фред. – Ласкомб Роуд уже не та, якою була до втручання міської ради. Я сподівався, що ми натрапимо на кількох наркодилерів чи навіть Стукача Ленні, щоб тобі було що згадати про останню ніч.

– Можемо заарештувати її, – запропонував Вільям, вказуючи на дівчину в короткій шкіряній спідниці, яка розмовляла з чоловіком в авті через опущене скло.

– А сенс? Проведе ніч у камері, вранці заплатить штраф, а потім повернеться до праці. Я не дівчат хочу кидати за ґрати, а їхніх сутенерів. Особливо одного конкретного, – додав Фред.

Автівка понеслася геть, щойно водій побачив у дзеркалі двох поліцейських. Констеблі пішли далі до центру міста легкою ходою, і дорогою Фред розважав Вільяма історіями, які той уже чув, але не був проти послухати ще раз, а також розповідав те, чого той іще, мабуть, не чув за останні кілька років.

Вільям збирався спитати Фреда про його плани на пенсію, як раптом той схопив його за руку і потягнув до найближчого дверного отвору – і водномить дружній місцевий полісмен перетворився на поліцейського, який відчув справжній злочин.

– Нам сьогодні щастить, – кивнув Фред у бік здоровезного чоловіка, який тримав нажахану дівчину за шию. – Я вистежував цього покидька роками. Не треба зачитувати його права, це почекає до того моменту, як він буде за ґратами.

Фред дістав свою дубинку, висунувся з тіні й побіг на супротивника, що змусило кількох інших дівчат розбігтися вусібіч, щойно вони побачили його. Вільям побіг за ним, швидко побивши свій минулий рекорд стометрівки, який поставив останнього року в коледжі. Бандит огледівся та, побачивши Вільяма, кинув дівчину, яка впала на коліна й почала плакати. Тільки тепер Вільям побачив у нього ніж. Хлопця відділяло лише кілька кроків від злочинця, і він кинувся в бій. Він підпірнув та копнув чоловіка по гомілці, й вони обидва впали на бруківку. Коли Вільям оговтався, чоловік уже звівся на ноги, Вільям інстинктивно підняв руку, щоб захиститися від ножа, який був скерований на нього. Останнє, що він запам’ятав, був шок, коли ніж врізався в його груди.

– Офіцера поранено, офіцера поранено! Термінова підмога на Ласкомб Роуд! – закричав Фред по рації, стрибаючи на супротивника.

Він розплющив очі, моргнув і роздивився незнайому кімнату. Його батьки та сестра стояли біля ліжка, а незнайомий старший офіцер розташувався біля дверей. Три зірки на кожному з погон означали, що він був головним інспектором. Вільям спробував сісти й кволо посміхнувся своїй родині, та щойно він підвівся на кілька дюймів, то усвідомив, що його груди міцно перев’язані. Він важко опустився назад.