Джеффрі Арчер - Хто не ризикує

– Цікаво, чому саме брюссельська капуста, а не бельгійська? – сказала Марджорі, намагаючись відволікти чоловіка та сина від чергової дуелі.

– Бо вперше її знайшли на околицях Брюсселя, і з того часу бельгійці називають її саме так.

– Ти як енциклопедія, – посміхнулася Марджорі й подивилася на доньку.

– А якщо ти склав цей іспит, – продовжував сер Джуліан, якого не вдалося відволікти питаннями етимології, – скільки часу має пройти, перш ніж ти станеш справжнім детективом?

– Півроку, може, рік. Мені треба буде дочекатися, поки з’явиться вакансія.

– То, може, одразу до Скотленд-Ярду? – саркастично поцікавився батько.

– Це неможливо. Спочатку треба себе добре проявити і тільки потім можна подавати заявку до святої святих. Проте завтра я вперше туди піду.

Сер Джуліан кинув різати.

– Навіщо?

– Я ще не знаю, – зізнався Вільям. – Головний подзвонив мені у п’ятницю та наказав прибути до командора Гоксбі о дев’ятій ранку в понеділок, проте не сказав чому.

– Гоксбі, Гоксбі… – задумливо повторював сер Джуліан, насуплюючи лоба. – Чому мені знайоме це ім’я? А, точно, ми з ним якось стикалися в одній справі про махінації, коли він ще був головним інспектором. Вражаючий свідок. Дуже добре підготувався, я навіть не зміг ні за що зачепитися. Його не можна недооцінювати.

– Розкажи мені більше, – попросив Вільям.

– Занадто низький як для поліцейського. Будь уважним, такі зазвичай розумніші за інших. Також відомий як Яструб. Спочатку кружляє над тобою, а потім летить вниз та хапає своїми пазурями.

– Бачу, і тебе схопив, – прокоментувала Марджорі.

– З чого ти це взяла? – спитав сер Джуліан, наливаючи собі вина.

– Бо ти запам’ятовуєш тільки тих свідків, які беруть гору над тобою.

– Підловила, – сказав сер Джуліан і підняв келих за Ґрейс та Вільяма, які раптом вибухнули спонтанними аплодисментами.

– Передавай командору Гоксбі мої вітання, – додав сер Джуліан, не звертаючи уваги на аплодисменти.

– Це останнє, що я зроблю, – відповів Вільям. – Я хочу справити гарне враження, а не заробити собі ворога на все життя.

– Хіба у мене така погана репутація? – зітхнув сер Джуліан, мов коханець, якому відмовили.

– Боюся, твоя репутація така погана, що кожного разу сама лише згадка твого імені у відділку викликає обурення, бо завдяки тобі той, хто має сидіти у тюрмі довічно, гуляє на волі.

– Хто я такий, щоб сперечатися з дванадцятьма шанованими чоловіками та законом?

– Ти, мабуть, не помітив, тату, – сказала Ґрейс, – проте жінки сидять серед присяжних з двадцятих років.

– Дуже жаль, бо я б ніколи їх не пускав у журі.

– Ґрейс, не слухай його, – сказала мати. – Він просто намагається тебе спровокувати.

– Отже, чемпіонкою якої програшної справи ти збираєшся стати? – спитав доньку сер Джуліан, глибше врізаючись у м’ясо.

– Право на спадщину, – мовила Ґрейс, відпивши вина.

– Чиє саме, дозволь спитати?

– Моє. Ти, може, і сер Джуліан Ворвік, баронет, проте коли ти помреш…

– Що, сподіваюсь, станеться не скоро, – додала Марджорі.

– …твій титул отримає Вільям, – продовжила Ґрейс, ігноруючи матір, – попри те, що я народилася першою.

– Який жах, – глузливо промовив сер Джуліан.

– Це не смішно, батьку, і я впевнена, що норми права зміняться ще за твого життя.

– Не можу собі уявити, щоб лорди пристали на твою пропозицію.

– А вони будуть наступними, бо щойно Палата громад зрозуміє, що справа в голосах, їхня священна цитадель впаде під вагою власної абсурдності.

– І що ти збираєшся із цим робити? – спитала Марджорі.

– Почнемо зверху, з королівської родини. Ми вже маємо підтримку пожиттєвого пера, який готовий передати законопроект про примогенітуру [2] Примогенітура – принцип успадкування майна і титулів від батька старшим сином, народженим у законному шлюбі, виключаючи при цьому молодших синів, дочок та інших родичів. в Палату. Цей законопроект надасть жінкам право наслідувати престол у разі, якщо вони народилися першими, а не поступатися своїм молодшим братам. Ніхто не припускає, що принцеса Анна буде гіршим монархом, аніж принц Чарлз. І тому є чудові приклади: Єлизавета I, королева Вікторія та Єлизавета II.

– Цього ніколи не трапиться.

– За твого життя, батьку, – повторила Ґрейс.

– Але, Ґрейс, ти ж ніби проти титулів, – здивувався Вільям.

– Так, проти. Але це справа принципу.

– Тоді я тебе підтримаю. Ніколи не хотів бути сером Вільямом.