Даніель Коул - Кат

Він був єдиною людиною, якій Бакстер довірила правду про події того дня, коли вона схопила Летаніеля Массе. Ніхто з них не міг сказати напевне, як багато пам’ятає Массе. Він пережив жорстоке побиття й мало не помер, але їй завжди було лячно подумати про те, як багато він усвідомлює та як легко йому буде знищити її, якщо його психопатичний мозок раптом цього захоче.

Бакстер розповіла Едмундсові про свою розмову з Ванітою та двома «спецагентами», пояснивши, що її відрядили супроводжувати їх і відвідати місце злочину в Нью-Йорку.

Едмундс мовчки слухав. Що більше вона розповідала, то більше збентеження виражало його обличчя.

– Я гадав, що це закінчилося, – сказав він, коли вона договорила.

– Так і є. Це просто черговий наслідувач, як і інші.

Він, схоже, був не так у цьому певен.

– Що таке? – спитала Бакстер.

– Ти сказала, що на грудях у жертви було вирізано слово «приманка».

– І що?

– Мені цікаво: приманка для кого?

– Думаєш, це призначалося мені? – запитала Бакстер і пирхнула, зауваживши тон Едмундса.

– Цей хлопака має таке саме ім’я, як Вульф, а тепер тебе раптом у це втягують.

Бакстер ніжно всміхнулася другові.

– Це лише черговий наслідувач. Тобі не треба за мене хвилюватися.

– Я завжди за тебе хвилююся.

– Кави? – спитав Томас, заскочивши зненацька їх обох. Він стояв у дверях і витирав руки об кухонний рушничок.

– Чорної, будь ласка, – попросив Едмундс.

Бакстер відмовилась, і Томас знову зник на кухні.

– У тебе є щось для мене? – прошепотіла вона.

Едмундс зніяковів. Позирнувши на відчинені двері кухні, знехотя вийняв із кишені піджака, накинутого на спинку стільця позаду себе, білий конверт.

Едмундс притримав його зі свого боку столу, вкільканадцяте спробувавши вмовити Бакстер не брати в нього конверта.

– Тобі це не потрібно.

Бакстер потягнулася до нього, а він відтягнув конверт від неї.

Вона пирхнула.

– Томас – хороша людина, – тихо промовив він. – Можеш йому довіряти.

– Єдина людина, якій я довіряю, – це ти .

– У тебе ніколи не вийде з ним нічого справжнього, якщо ти продовжуватимеш у тому ж дусі.

Вони обоє позирнули на двері: почули, як на кухні кераміка загриміла об кераміку. Бакстер звелася на ноги, вирвала в Едмундса з руки конверт і знову сіла, а тієї ж миті до кімнати зайшов Томас із кавою.

Коли Едмундс обережно розбудив Тіа невдовзі після одинадцятої вечора, вона почала розкидатися вибаченнями. На порозі, поки Томас бажав Тіа доброї ночі, Едмундс обняв Бакстер.

– Зроби собі ласку: не відкривай його, – шепнув Едмундс їй на вухо.

Вона обняла його міцніше, але нічого не сказала.

Коли вони пішли, Бакстер допила своє вино й надягнула пальто.

– Ти що, йдеш? – запитав Томас. – Ми майже не бачили одне одного.

– Ехо голодний, – пояснила вона і знову взулася в черевики.

– Я не можу тебе підвезти. Перепив.

– Я поїду на таксі.

– Залишся.

Бакстер нахилилася до нього якомога ближче, міцно впершись мокрими черевиками в килимок під дверима. Томас поцілував її й розчаровано всміхнувся.

– Добраніч.

Незадовго до опівночі Бакстер відчинила двері до своєї квартири. Нітрохи не почуваючись утомленою, вона повалилася на диван із пляшкою червоного. Ввімкнула телевізор, безцільно погортала програму, хоча тоді по телевізору нічого не йшло, і прокрутила добірку різдвяних фільмів, які до цього збирала.

Урешті Бакстер зупинилася на «Сам удома – 2», бо насправді їй було байдуже, засне вона на ньому чи ні. Перший фільм вона потай уважала одним із найулюбленіших у своєму житті, зате другий видавався їй нецікавою підробкою, що потрапила в стару як світ пастку віри в те, що сиквел вийде масштабнішим і кращим, якщо ту саму історію показати в Нью-Йорку.

Вона вилила собі в келих залишки вина із пляшки, одним оком поглядаючи, як Маколей Калкін відіграє свої веселі замахи на вбивства. Згадавши про запханий у кишеню пальта конверт, Бакстер дістала складений папір, і в неї в голові знову пролунало прохання Едмундса не відкривати його.

Він вісім місяців ставив під загрозу свою кар’єру, зловживаючи службовими повноваженнями у відділі шахрайства. Приблизно раз на тиждень Едмундс надавав Бакстер детальний звіт про фінанси Томаса, піддаючи його різні рахунки стандартним перевіркам на підозрілу та шахрайську діяльність.

Вона знала, що просить у нього забагато. Знала, що він уважає Томаса другом і зловживає його довірою. Але знала й чому Едмундс робив і робитиме це для неї: він хоче, щоб вона була щаслива. Бакстер так ослабили проблеми з довірою, відколи вона відпустила зі свого життя Вульфа, що він знав: вона відмовиться від стабільного майбутнього з Томасом, якщо він не буде постійно оцінювати надійність її нового партнера.