Даніель Коул - Кат

– Вона ж жартувала… так ? – збентежено спитав Гоппус, дивлячись разом з іншими, як вона виходить із кабінету.

Повторюючи ті самі загальні відповіді на ті самі загальні запитання, які їй уже ставили того дня, Бакстер відчувала, як у неї під ребрами вібрує телефон. Вона не фанатіла від колишньої дружини Вульфа, проте не сумнівалася, що відверто позбавлені уяви журналісти, які досі траплялися на її шляху, могли б навчитися дечого у школі безсоромного панікерства імені Андреа Голл.

Хоч їй і було неприємно, що її потягнули на чергову піар-акцію, Бакстер усвідомила, що з нетерпінням чекає на повернення нагору, до Руша й Кертіс. Справа «Ляльки» тривала всього два з хвостиком тижні, та все ж Бакстер через неї почувалася порожньою, нерішучою, і причин на те було більше, ніж їй хотілося б визнавати. Це несподіване продовження справи вже оживило її як детективку. Вона почувалася корисною, почувалася членкинею команди. Однак ще більшою мірою вона завдяки цій справі усвідомила, як сильно шкодує, що пішла на посаду старшої інспекторки-детектива.

Той самий молодик, який приходив по Бакстер, спробував перервати інтерв’ю наживо.

– Відповідальна спецагентко, – нервово прошепотів він.

Леннокс продовжувала свої теревені.

– Агентко Леннокс, – спробував він ще раз.

Бакстер було видно, що молодик не знає, що йому робити: його начальниця продовжувала бездоганно відповідати на запитання.

– Леннокс! – гарикнула Бакстер перед увімкненими камерами. – Здається, цьому пацанові треба з вами поговорити.

– І з вами, старша інспекторко, – додав він із вдячним виглядом.

– Обов’язок кличе, – всміхнулася на камери Леннокс.

Вони відійшли на чималу відстань від репортерів, які уважно стежили за ними.

– Що там не могло зачекати, доки я договорю? – сердито шепнула Леннокс молодикові.

– Я подумав, що вийшло б негарно, якби ви дізналися, що відбувається, пізніше за всіх інших, – пояснив він.

– А що відбувається?

– Сталося ще одне вбивство… Вдруге вбито копа.

П’ятниця, 11 грудня 2015 року. 17:34

Серед безладдя детектив констебль Аарон Блейк розлучився зі своїм напарником. Загалом вони своєю зміною маршруту примудрилися перекрити пів Лондона: із Мелл було відведено шість смуг у надії на те, що транспорт із них зможе якимось дивом уміститися на значно вужчій Марлборо-роуд. Не сприяло ситуації й покривало морозного туману, що опустилося на місто. Коли вони прибули на місце, Блейк принаймні бачив Букінгемський палац, який світився на тлі нічного неба. Тепер же він бачив щонайбільше на п’ять футів уперед.

Вогні спецмашин надавали непрозорому повітрю моторошного блакитного відтінку. Туман змочив його темне волосся і просочував вологою чотири шари одягу. Приглушував звуки, які видавали застряглі автомобілісти, поки Блейк наосліп пробирався назад, до місця злочину, йдучи на світло прожектора, що палало ззаду на пожежній машині.

– Блейку! – гукнув колезі Сандерс, несподівано вийшовши з туману, наче дешевий фокусник. Він теж змок до нитки, а ті пасма його меліруваного білявого волосся, що прилипли до його вишкіреного обличчя, стали неприродно рудими.

Ставши старшою інспекторкою, Бакстер найперше зробила напарниками двох детективів, із якими ніхто не хотів працювати. Ця звістка не викликала захвату в жодного з них. Сандерс був відомий як найбільш пащекувата людина, найбільший грубіян і найстрашніший шовініст, який досі якимось робом тримався у відділі вбивств та інших серйозних злочинів, а Блейк прославився як малодушний, підлий, хитрий засранець.

– То ви не натрапили на криміналістів, поки мандрували? – запитав Сандерс із акцентом кокні.

– Та ви жартуєте, – відповів Блейк. – Я там, блін, дорогу на кілька хвилин загубив.

– Срань господня, це абсолютний триндець.

Блейк відволікся: під стукіт копит по бетону за кілька футів над головою Сандерса проплив якийсь золотавий силует.

– Що тепер? – важко видихнув Сандерс і дістав свій телефон, який задзвонив. – Шефине?

Дорогою назад до регіонального управління Бакстер зателефонувала Ваніті. Її здивувало те, як спокійно і рішучо говорила її командирка, що тепер збиралася перебрати на себе контроль над справжнім місцем злочину замість ховатися за письмовим столом. Ваніта переповіла їй нечисленні, безсистемні подробиці, які знала, і сказала Бакстер, хто з працівників уже перебуває на місці. Це нітрохи її не заспокоїло.